Поштова лихоманка

Частина стелі обвалилася, і в полум’я посипалося ще більше листів. Вогонь уже дістався верхніх поверхів. Коли Стенлі тягнув Шеляга по підлозі, на плити підлоги полетів ще один шмат штукатурки, а старі конверти, що ринули слідом за ним, вже палали. Під далекою стелею ворушився густий, як суп, дим.  

Стенлі затягнув старого в їхнє помешкання-роздягальню й уклав на ліжко. Також він врятував і золотого капелюха, адже пан Губперук напевне розгнівався б, якби він цього не зробив.  

Потому він зачинив двері і зняв з полиці над Шеляговим столом «Книгу правил». Стенлі методично перегортав сторінки, доки не натрапив на закладинку, яку сам же й зробив хвилиною раніше, на сторінці «Дії на випадок пожежі». 

Стенлі завжди дотримувався правил. Якщо цього не робити, абсолютно все може піти не так. 

Наразі він уже виконав п. 1: «У разі виявлення відкритого вогню зберігайте спокій». 

Тепер він дійшов до п. 2: «Гучно та розбірливо прокричіть: “Пожежа!”» 

— Пожежа! — прокричав Стенлі й позначив п. 2 олівцем. 

Далі йшов п. 3: «За можливості спробуйте загасити вогонь». 

Стенлі підійшов до дверей і відчинив їх. Всередину потяглися язики вогню і дим. Якусь хвилю Стенлі роздивлявся їх, потім похитав головою й зачинив двері. 

П. 4 навчав: «Якщо вас оточено вогнем, спробуйте знайти вихід. Не відчиняйте двері, якщо вони теплі на дотик. Не користуйтеся сходами, якщо на них є відкритий вогонь. Якщо виходу не знайдено, зберігайте спокій та очікуйте а) порятунку або б) загибелі». 

Схоже, це було те, що потрібно. Світ шпильок був простим, і Стенлі знав його від і до, як золота рибка знає свій акваріум; але все інше було дуже складним, і єдиний спосіб чогось досягти полягав у тому, щоби дотримуватися правил.  

Він зиркнув на брудні віконця під стелею. Ті були аж надто маленькі, щоб сподіватися крізь них пролізти, і ще й майже герметично замазані багатьма шарами казенної фарби. Тож він, наскільки міг акуратно, вибив одну шибку, щоби впустити хоч трохи свіжого повітря. Цей факт він одразу ж заніс до списку пошкоджень обладнання. 

Пан Шеляг ще дихав, хоч і з неприємним прибулькуванням. У роздягальні була аптечка, оскільки цього вимагали Правила, — але вона містила лише невеликий шматочок бинта, пляшку якоїсь липкої чорної рідини та запасну вставну щелепу пана Шеляга. Пан Шеляг звелів йому ніколи не торкатися своїх саморобних ліків, і Стенлі завжди дуже ретельно дотримувався цього правила, адже часом якась із пляшечок вибухала посеред ночі сама собою. 

Чого в Правилах не було, то це пункту «У випадку нападу величезного летючого створіння з пронизливим голосом сильно вдарте його по пащеці торбинкою зі шпильками». Тепер Стенлі роздумував, чи не внести цей пункт від руки. Але це могло означати «пошкодження майна Поштамту», що загрожувало б йому неприємностями.  

Позаяк усі зафіксовані в Правилах варіанти активних дій виявилися неможливими, Стенлі просто продовжив зберігати спокій.