Слідопит, або Суходільне море
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Серия: Пенталогія про Шкіряну Панчоху #3
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Переводчик: Ілько Корунець
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Слідопит, або Суходільне море». Краткое содержание книги:
Чуже судно було від «Вітрогона» біля двох кабельтових завдальшки і йшло з підвітряного боку таким курсом, що тендер, можливо, мав би пройти повз нього десь на відстані лічених ярдів. Це був чудово оснащений військовий корабель, і навіть досвідчене око крізь дощову завісу не могло знайти жодної вади ні в конструкції, ні в його бойовому оснащенні. Із усіх вітрил на ньому були підняті тільки міцно зарифлений грот- марсель та два штормових стакселі на передній та на задній щоглах. Одначе вітер був такої сили, що корабель то кренився набік, майже дістаючи бортом води, то знову випростовувався під натиском валів з підвітряного боку. Його щогли та реї були в повному порядку, і, судячи з швидкості ходу, яка була, мабуть, вузлів чотири на годину, він ішов досить вільно.
— Цей, видно, добре знає свою дорогу, — зауважив Кеп, тим часом як «Вітрогон»- мчав до чужака майже із швидкістю вітру.— Бач, як сміливо чеше на південь, мабуть, уже напевне знає, що знайде там тиху якірну стоянку чи гавань. Навряд щоб хто, не при своїй тямі бувши, так пер, не знаючи достеменно, куди його прижене, як оце нас, що теліпаємося хтозна-куди за вітром.
— Ми йдемо небезпечним курсом, капітане! — сказав матрос, до якого були звернені Кепові слова.— Це французький королівський корабель «Лімай-Колм»[101] він тримає курс на Ніагару, де у французів є залога й порт. Це небезпечний курс!
— Тим гірше для нього, хлопче! Зразу видно, що француз: тільки забачив англійського прапора і вже дає драла до порту!
— Воно краще було б, якби й ми могли сховатися десь,— сумно протяг матрос,— бо нас жене он туди, в глибину бухти, і ще не відомо, чи виберемося ми коли звідтіля живими!
— Ну, годі-бо тобі, годі рюмсати! У нас он скільки простору довкола, до того ж під нами чудове англійське судно! І ми не боягузи, щоб одразу ж тікати до гавані, як тільки повіє вітерець. Гей, тримай стерно!
Цю команду було подано недарма: насувалася небезпека зіткнення з ворожим кораблем, бо «Вітрогон» летів прямо на «француза», а що віддаль між ними була не більше сотні ярдів, то вже навряд чи й могли вони розійтися, не зачепивши один одного.
— Крути ліворуч! Стерно ліворуч! — закричав Кеп.— Стерно ліворуч і проходь за кормою!
На палубу з підвітряного боку висипала вся команда французького корабля, і на «Вітрогон» наїжачилося кілька мушкетів, ніби щоб змусити його стернового змінити курс. Декілька французів погрозливо замахали кулаками, проте озеро так вирувало, що про якусь гарячу сутичку годі було й думати. З борту було видно, як із жерл двох-трьох французьких легких гармат виливалася вода, і нікому й на думку не спало б пустити їх у дію за такої бурі. Чорні боки «Монкальма», підіймаючись із води, погрозливо блищали, а вітер завивав у снастях па тисячу ладів, тож лютих окриків, які так легко зриваються з уст французів, не можна було розібрати.
— Горлайте, хоч пороздирайтеся! — буркнув їм у відповідь Кеп.— Не та зараз година, щоб нашіптувати один одному компліменти!.. Тримай стерно ліворуч, ліворуч!
Стерновий крутнув щосили кермо, і перший же набіглий вал кинув «Вітрогоном» так далеко вперед, що навіть бувалий моряк відсахнувся назад, уже вирішивши, що наступний вал, мабуть, устромить бушприт тендера в снасті «француза». Цього, однак, не сталося. Випроставши крен і здибившись, мов пантера, що приготувалася до стрибка на здобич, суденце навалилося вперед і мало не зачепивши своїм рангоутом[102] бізань-щоглу[103] французького корабля, прослизнуло в нього повз самісіньку корму.
Молодий француз, капітан «Монкальма», з підкресленою галантністю вистрибнув на шкафут[104], і, як це вміють представники його нації, коли хочуть зробити добру міну при найгірших намірах, зняв капелюх і, посміхаючись, помахав ним у знак привіту вслід «Вітрогонові». У цьому жестові ввічливості, як на такі обставини, було виражено І французьку добродушність, і тонкий смак, але Кеп був гідним представником своєї нації, отож і відповів на цю галантність за англійським звичаєм — погрозив кулаком та ще й буркнув про себе:
— Маєш ти щастя, сучий сину, що нема в мене на боргу таких цяцьок, як у тебе, а то я б тобі пошклив віконця в каютах!.. Адже він глумиться з нас, сержанте!
— Він просто ввічливий, шуряче,— заперечив йому сержант, опускаючи руку, якою віддав честь французові, бо вважав своїм військовим обов’язком відповісти на привітання. — Він просто ввічливий — чого ще можна чекати від француза? А що там у нього на душі, того ніхто не знає.
— Навряд щоб він так, без будь-якої причини, став никати по озеру. Ну, і хай собі котиться до своєї гавані, якщо йому пощастить дістатися туди, а ми, як і личить справжнім англійським морякам, зостанемося самі господарями на озері.