"Грант" викликає Москву

— Не турбуйтесь, — перебила вона його гнівно. — Якщо досі нічого такого не сталося, то тільки тому, що існуєте ви.

— Спасибі, Ліля.

Катер круто розвернувся і помчав до берега. З утроби катера висунувся механік. Він крикнув щось штурвальному, а той без слів показав рукою на небо. Шрагін глянув угору і побачив три літаки. Три зірочки на блякло-голубому аркуші неба. Вони летіли дуже високо і навскоси від берега до моря.

«Наші!» — серце у Шрагіна закалатало частими поштовхами. Він узяв Лілю за лікоть. Вона обернулась і її очі здивовано розширились: ніколи ще не бачила в нього такого обличчя — його сірі очі сяяли радістю, і їй здалося навіть, що вони вологі. Такої його щасливої усмішки вона теж ніколи не бачила. Шрагін тихенько стиснув її лікоть і, дивлячись на небо, туди, де летіли літаки, сказав тихо:

— Наші.

Вони разом стежили за літаками, і Шрагін бачив, що Ліля теж хвилюється.

— А може, ви помилились? — не відриваючи очей від неба, пошепки спитала Ліля.

— Наші, наші! — прошепотів він їй у саме вухо.

Катер зайшов у цей час за величезний кам’яний валун, що виступав з моря. Механік вимкнув мотор. Тепер виразно було чути далекий дзвінкий гул літаків. Вискочивши на палубу, механік, зачепивши багром за скелю, підтягнув катер до неї впритул. Він і штурвальний теж стежили за літаками.

— А де ж ваша хоробрість, моряки? — по-німецькому крикнув Шрагін.

— Ми вже мали з ними справу, — відповів штурвальний поганою німецькою мовою.

— Не витрачатимуть вони бомби на ваш «лінкор», — насмішкувато сказав Шрагін.

— Ми через них на ремонті були, — додав механік, дивлячись на літаки, що віддалялися до горизонту.

— Не стоятимемо ж ми тут, поки в росіян закінчиться весь бензин, — сказав Шрагін, подивившись на годинник…

Але тільки тоді, коли літаки зникли, немов розтанули в бездонному небі, механік відштовхнувся од скелі, зійшов в утробу катера і ввімкнув мотор. Тепер катер ішов, ще ближче притискуючись до берега.

І от уже показалося дачне передмістя Одеси. Спочатку будиночки тулилися до берега поодинці, та невдовзі вони погустішали. Берег ставав стрімкіший і вищий. Але ніде нікогісінько. Крута хвиля, відкинута катером, стелилася на пустинний пляж.

Непомітно почалося місто. Катер одірвався від берега і пішов далі в море, а коли попереду відкрилась окреслена молом одеська бухта, він узяв курс прямо на місто.

— Я висаджу вас на службовому причалі! — крикнув штурвальний.

Шрагін кивнув.

Коли до причалу лишалося кроків двісті, Шрагін побачив там натовп німців. Вони стояли біля старої шаланди, з якої на берег сходили люди. Їх обшукували і шикували в шеренгу, перед якою походжав високий гестапівець у чорному мундирі.

— Не бійтесь, тримайтеся незалежно, — шепнув Лілі Шрагін.

Катер пришвартувався поряд із шаландою, і зараз же до нього підбіг німецький офіцер.