"Грант" викликає Москву
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1967
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Григорій Г. Кулінич
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «"Грант" викликає Москву». Краткое содержание книги:
Великих втрат зазнали гітлерівці, перш ніж напали на слід підпільників.
В основу повісті В. Ардаматського покладено справжні події періоду Великої Вітчизняної війни.
— Ви ж абсолютно нічим не рискуєте, — умовляв його Нельке, коли вони на другий день після огляду порту вдвох обідали в ресторані готелю. — Припустімо навіть, що наш план провалиться, тоді ви скажете, що теж були жертвою обману, як і берлінське начальство. Ми можемо обійтись і без вашої допомоги, але все-таки шифрування Бодеккера добре зцементує цю справу. Ви розумієте мене? — Нельке дивився у вічі Шрагіну своїми красивими веселими очима.
— Я все розумію, — усміхнувся Шрагін. — Але дозвольте мені подумати.
— Скільки ви думатимете?
— П’ять хвилин.
— Тоді я піду подзвоню по телефону і через п’ять хвилин повернусь.
Нельке пішов.
Шрагін миттю все вирішив. Він не вважав, що це провокація, підстроєна спеціально проти нього, але на всяк випадок визнав за потрібне передбачити і такий варіант. Він вирвав аркуш паперу з блокнота і написав:
«Іду на запропоновану Нельке аферу, щоб згодом її викрити». Записку засунув у черевик під ступню. В разі чого він її покаже на виправдання своїх дій.
Вернувся Нельке.
— Ну? — весело спитав він.
— Я з вами, — так само весело відповів Шрагін.
— Я не помилився, — ви — людина діла! — вигукнув Нельке і довго тряс руку Шрагіну. — За обід уже заплачено. Мені треба мчати в порт. Отут, біля мого стільця портфель. Візьміть його, там половина вашого гонорару, решта — після шифрування Бодеккера.
Нельке міцно потиснув руку Шрагіну, подякував йому і запитав, скільки він ще перебуватиме в Одесі. Шрагін сказав, що Бодеккер доручив йому допомогти налагодити якісь справи адміністрації з місцевими робітниками порту.
— Вважайте, що все це налагоджено! — вигукнув Нельке і весело говорив далі: — Вся річ у тім, що ми добивалися саме вашого приїзду. Бачите, як міцно у нас поставлено справу. Ми провели розвідку в таборі вашого адмірала і узнали всіх з його оточення, на чию думку він зважає. Потім ми вибрали вас і придумали посильну тільки вам проблему взаємин з місцевими робітниками. От і все. Ну як сплановано?
— Нічого не скажеш, — усміхнувся Шрагін. — Тоді я в Одесі пробуду ще два дні, для годиться, так би мовити, та й дружина за цей час влаштує свої справи.
— Чудово. За готель заплачено, а на все інше грошей у вас вистачить, — засміявся Нельке, показуючи на портфель. — Коли вирішите повертатись, подзвоніть мені відносно машини. До побачення, колего, щирий привіт вашій чарівній дружині…
Лілі в номері не було, вона ще вранці поїхала до професора. Шрагін вирішив діждатись її і по телефону замовив для неї обід.
Лілі прийшла пригнічена, розгублена. Професор підтвердив, що в неї в легенях осередок хвороби, і хоч він невеликий, але перебуває в активному стані. Необхідне посилене харчування, цілковитий спокій, а найкраще — поїхати в спеціальний санаторій. Ліля заплакала, пішла в свою кімнату і лягла там долілиць на ліжко.
— Заспокойтесь, я зроблю для вас усе, що зможу, — втішав її Шрагін. — Я напишу рапорт адміралу Бодеккеру. І лікар Лангман, адже він…
— Ні в якому разі! — обурено перервала його Ліля. — Не знаю, як ви, а я рада, що досі нічим йому не зобов’язана.
— Я теж цьому радий, — заспокоював її Шрагін. — І думаю, що адмірал для мене все зробить.
Вірна своєму характерові, Ліля незабаром заспокоїлась, а довідавшись, що Шрагіну треба пробути в Одесі ще два дні, раптом сказала:
— Я їду сьогодні з Лангманом. Мені тут дуже тужно.
— У вас на тиждень сім п’ятниць, — усміхнувся Шрагін.
— Ця послуга його невелика, — сказала Ліля.
— Ви вже бачились? — запитав Шрагін.
— Так, коли я була у професора, він туди приїхав. І, до речі, запропонував влаштувати мене в якийсь славетний санаторій у них в Німеччині. Але я категорично відмовилась…
Наприкінці дня Лангман зайшов, щоб забрати Лілю.
— Не турбуйтесь, я воджу машину чудово, — сказав він. — Крім того, зі мною їде ще мій лікар…
До настання присмерків Шрагін сходив у розвідку за тією адресою, яку йому дав Олексій Михайлович. На тихій вулиці він побачив потопаючий в акаціях маленький будиночок, що справляв враження надійності, спокою і затишку. Шрагін твердо вирішив — як тільки смеркне, він сюди прийде.
У темряві та тиха вуличка виглядала вже небезпечною: тут у будь-якому місці могла чатувати невидима засідка. Та будиночок теж не здавався поринулим у надійний спокій. Він насторожено дивився на вулицю своїми темними вікнами. Цілу годину Шрагін, сховавшись у темряві, спостерігав за ним — ні звуку, ні найменшого руху. Треба йти…