Пожежник
- Автор: Хилл Джо
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: ТОВ «Видавнича група КМ-БУКС»
- ISBN: 978-617-7489-78-7
- Переводчик: Евгений Гирин
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Пожежник». Краткое содержание книги:
Гарпер згадала рядки зі щоденника Гарольда Кросса — «грибок, своєю чергою, стимулює стадну поведінку, щоб уберегти власне процвітання, те саме групове мислення дозволяє зграйці горобців перевернути монету» — та їй не сподобалося, куди така думка могла її завести, тож вона прогнала її геть.
— Не думаю, що можу собі дозволити тебе відпустити. Востаннє, як я чергувала в лазареті й не виконала свого обов’язку, померла дитина, — сказала Еллі, і подивилася на Гарпер з кривою, цілком позбавленою радості посмішкою.
— І що ти робитимеш, якщо я вирішу піти? Накинешся на вагітну жінку?
— Ні. Може, просто в ногу тобі вистрілю чи щось таке.
Вона самовдоволено шкірилася, поки це промовляла, і Гарпер мало не розсміялася. Але тоді побачила «Вінчестер», приставлений до одного кутка кімнати.
— Господи, навіщо тобі дали рушницю!? — вигукнула вона.
— Містер Патчетт переконаний, що Пильнувальникам на варті слід мати при собі гвинтівки, — промовила Еллі. — Сказав, що давно слід було видати зброю на руки. Якщо десь об’явиться кремаційний загін, невеличка стрілянина допоможе...
— ...відправити на той світ більше людей. Нікому з вас не слід мати при собі рушницю. Еллі, декому з Пильнувальників лише чотирнадцять років, — Гарпер не стала вказувати на те, що й самій Еллі ще не виповнилося сімнадцяти. Думка про дітей, які блукатимуть у снігу з зарядженими рушницями, неабияк її стурбувала... достатньо, аби Гарпер закортіло дати добрячого стусана Бену Патчетту в його м’яке черево.
— Та то лише старшим з нас, — пояснила Еллі, і, вперше за весь час, у її голосі лунали нотки виправдання.
— Я йду, — сказала Гарпер.
— Ні. Не треба. Прошу. Давай почекаємо темряви, а тоді поговоримо з Керол. Заборона тинятися надворі вдень — то чи не найважливіше правило в таборі. Скоро вже сутенітиме.
— В такий сніг уже могло стемніти.
— Ми позабирали дошки. Ти залишиш по собі слід.
— Ненадовго. Зараз сніжить. Сліди швидко занесе. Еллі. Ти б дозволила комусь вказувати, як тобі чинити?
На цьому вона її підловила.
Еллі вдивлялася у блакитну напівтемряву, в якій вирували мільярди діамантових сніжинок. М’язи в куточках її щелепи напружилися.
— Бляха, — промовила врешті вона. — Це так по-дурному. Даремно я так.
— Дякую, — відказала Гарпер.
— Тобі краще повернутися години за дві чи навіть швидше. Якщо тебе не буде за дві години, я тебе вовкам згодую.
— Якщо мене не буде за дві години, тобі доведеться шукати Дона Льюїстона, аби він подивився, чи все добре з Отцем Сторі і який у нього стан.
Еллі глянула на Гарпер.
— Ти гадки не маєш, як все хріново. Усі Пильнувальники зустрілися після служби. Бен Патчетт сказав, що забагато вже людей ставили себе понад добробутом цього табору. Сказав, що слід нам зробити кілька промовистих прикладів з тих людей, яким несила виконувати правила. Ми всі проголосували. Усі погодилися. Уклали договір.
— Містер Патчетт хай собі піклується про добробут табору, — відповіла Гарпер. — Я ж піклуюся про добробут своїх пацієнтів. Якщо він дізнається, то скажи, що пробувала мене спинити, але не змогла. Та він нічого й не дізнається, бо не встигнеш оком змигнути, як я вже буду тут як тут.
— Іди, якщо вже зібралася. Поки я не передумала.
Гарпер вже занесла руку до клямки, коли Еллі заговорила знову.
— Я рада, що ти йому подобаєшся, — мовила дівчина. — Джон — найсамотніша людина з усіх, кого я знаю.
Вона озирнулася, та Еллі вже на неї не дивилася. Вона вклалася на бік, знову згорнувшись калачиком.
Гарпер спало на думку, що ласкаві благословення з боку дітей такі ж безпідставні, несподівані й неждані, як і їхня жорстокість. Цієї зими табір Віндем, зрештою, не був ані Гоґвортсом, ані островом з «Володаря мух», а лише пристановищем заблукалих травмованих сиріт. Дітлахів, які готові були поступитися сніданком, аби лише інші мали що їсти.
— Я скоро буду, — сказала Гарпер, і, обіцяючи, вона свято в це вірила.
Та вона не поверталася ще довго по тому, коли впала темрява, а на той момент усе в таборі встигло знову змінитися.
5
Оповиті клубами диму й засипані сніговою порошею дерева нагадували бляклих примар. Полудень добігав кінця, навкруги повис запах горілих соснових шишок.
Гарпер була щирою, коли говорила з Еллі: вона збирається дістатися острова Пожежника, перевірити його самопочуття й повернутись назад. Про те, що спершу їй необхідно заскочити додому, бо шафка лазарету геть порожня, тож доведеться поритися у власних запасах, аби відшукати необхідне Джонові, — вона вирішила змовчати. Якби Еллі почула про це, то напевно завалила б її додолу і всілася на груди, щоби нікуди не пускати.