Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999

Хоч наскільки жахливим є випадок Доброї, він непорівняний з долею інших польських поселень на Волині, стертих з лиця землі у 1943 р. Пригадаймо хоча б Глибочицю, яку ми вже згадували у восьмому розділі. Рішення УПА знищувати в таких місцях усіх залишило у свідомості тих, хто врятувався, ще чіткіші образи. На світанку 29 серпня 1943 р. один місцевий хлопець, прокинувшись в родинній стайні, де він провів ніч, побачив, як українці оточили в полі його батька. Один з них вдарив п'ятидесятишестирічного чоловіка серпом ззаду по голові: той поточився, опустився на коліна, потім впав у конвульсіях і помер. Хлопець бачив, як його сорокатрирічна матір, лементуючи, кинулась до свого конаючого чоловіка, їй наказали зупинитись, після чого один українець прицілився й вистрілив, а інший добив її на землі ударом серпа. Інша сільська дівчинка повернулась того ранку додому й побачила відрубану голову сусіда, що котилась землею, дитя, яке вбили, вдаривши головою об стовп, та інших селян, забитих вилами та серпами. Криючись, вона дісталась до своєї хати у той момент, коли до смерті били її одинадцятирічну сестру; решта рідних уже були мертві[467]. Іншим разом, 12 квітня 1944 р., УПА знищила Гучіско, польське село на схід від Львова. Повернувшись, місцева мешканка побачила повішених на деревах чоловіків: їх шкіра звисала з тіл, а серця були повиривані з грудей. Інші мертві чоловіки, жінки та діти лежали на землі, обгорілі й спотворені настільки, що їх неможливо було впізнати. Вона знайшла свого малого синочка лише за окрайцем хліба, який поклала йому до кишені вранці[468]. Саме з такими спогадами поляки втікали з Галичини.

З огляду на це вражає, що поляки, які вижили під час терору на Волині й у Галичині, пригадуючи ті часи, інколи говорять про речі, що стираються, коли їхні імена перетворються на статистику, а особисті оповіді — на офіційні історії[469]. Згодом саме ці незабутні індивідуальні спогади посприяли національному забуттю[470]. Вивчаючи їх, бачиш хибні складові національної пам'яті, а також те, як колективні страждання невідворотно створюють взаємопов'язані міфи. Навіть якщо жертви етнічних чисток, як це інколи буває, зберігають відчуття подвійної ідентичності чи можуть розповісти якісь особливі історії, що трапляється доволі часто, їхні свідчення незмінно зводяться до найзагальніших і найстрашніших речей, що побутують у національній памяті. Переоповідання та переписування підточує й очищує. Перетворення таких місць, що існують у Польщі до цього часу, як Добра, чи навіть більшою мірою руйнування польських поселень на кшталт Глибочиці та Гучіско (які зараз були б українськими, якби вціліли), усували перепони для творення спрощеної національної історії.