Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999
- Автор: Снайдер Тимоті
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Дух і літера
- ISBN: 978-966-378-245-4, 978-0-300-10586-5
- Переводчик: Антон Котенко
- Жанр: История
Электронная книга - «Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999». Краткое содержание книги:
Що ж сталося з такими селами, як уже згадувана раніше Добра Шляхетська? Після шести століть існування як особлива місцева реальність і після десятиліть відносної байдужості до модерних національних ідей, у 1939–1947 рр. Добру було важко впізнати. Спочатку, в 1939–1941 рр., радянська влада депортувала звідти українців, звинувачених у «колабораціонізмі» з міжвоєнною польською державою. Потім, в 1942–1943 рр., німці вбили майже всіх євреїв, а також відправили до Аушвіцу українських націоналістів і комуністів. По тому, в 1944–1945 рр., УПА вбивала несхильних до співпраці українців і поляків, яких підозрювала у «колабораціонізмі» з новою владою. Після цього, 6 січня 1945 р., батальйон польської армії викрив у Добрій підрозділ УПА; українські вояки втекли, а поляки стратили двадцять шість селян. Нарешті, в 1946 р. радянська влада переселила половину вцілілих, а в 1947 р., під час операції «Вісла», польська влада переселила іншу половину; вісімдесят селян були інтерновані до концентраційного табору Явожно, і одна жінка з Доброї народила там дитину.
У Добрій, як і деінде, насильницьке приписування національних характеристик сіяло розбрат. Можемо припустити, що люди, які знайшли тіло чотирнадцятирічного хлопця, замордованого вояками УПА за колабораціонізм, вже ніколи не будуть такими, як раніше. Так само, як і двадцятиоднорічна дівчина, що бачила, як польські вояки вбили на Різдво її батька. Перебільшенням буде стверджувати, що саме війна націоналізувала Добру, що до війни в ній не було й згадки про національну діяльність і що всі її вцілілі колишні мешканці вже мислили себе винятково українцями або поляками. Доречніше буде сказати, що досвід війни нейтралізував ранньомодерні можливості самоідентифікації й активував модерніші. А оскільки модерна нація несе з собою певну лексику, то однією з таких нейтралізованих ранньомодерних ознак є можливість говорити про довоєнні часи своєю повоєнною мовою. Теперішнє розуміння «поляків» та «українців» проникає в історії вцілілих, хоч ті одразу й додають, що перед війною ці слова значили щось відмінне[466].
Хоч наскільки жахливим є випадок Доброї, він непорівняний з долею інших польських поселень на Волині, стертих з лиця землі у 1943 р. Пригадаймо хоча б Глибочицю, яку ми вже згадували у восьмому розділі. Рішення УПА знищувати в таких місцях усіх залишило у свідомості тих, хто врятувався, ще чіткіші образи. На світанку 29 серпня 1943 р. один місцевий хлопець, прокинувшись в родинній стайні, де він провів ніч, побачив, як українці оточили в полі його батька. Один з них вдарив п'ятидесятишестирічного чоловіка серпом ззаду по голові: той поточився, опустився на коліна, потім впав у конвульсіях і помер. Хлопець бачив, як його сорокатрирічна матір, лементуючи, кинулась до свого конаючого чоловіка, їй наказали зупинитись, після чого один українець прицілився й вистрілив, а інший добив її на землі ударом серпа. Інша сільська дівчинка повернулась того ранку додому й побачила відрубану голову сусіда, що котилась землею, дитя, яке вбили, вдаривши головою об стовп, та інших селян, забитих вилами та серпами. Криючись, вона дісталась до своєї хати у той момент, коли до смерті били її одинадцятирічну сестру; решта рідних уже були мертві[467]. Іншим разом, 12 квітня 1944 р., УПА знищила Гучіско, польське село на схід від Львова. Повернувшись, місцева мешканка побачила повішених на деревах чоловіків: їх шкіра звисала з тіл, а серця були повиривані з грудей. Інші мертві чоловіки, жінки та діти лежали на землі, обгорілі й спотворені настільки, що їх неможливо було впізнати. Вона знайшла свого малого синочка лише за окрайцем хліба, який поклала йому до кишені вранці[468]. Саме з такими спогадами поляки втікали з Галичини.
З огляду на це вражає, що поляки, які вижили під час терору на Волині й у Галичині, пригадуючи ті часи, інколи говорять про речі, що стираються, коли їхні імена перетворються на статистику, а особисті оповіді — на офіційні історії[469]. Згодом саме ці незабутні індивідуальні спогади посприяли національному забуттю[470]. Вивчаючи їх, бачиш хибні складові національної пам'яті, а також те, як колективні страждання невідворотно створюють взаємопов'язані міфи. Навіть якщо жертви етнічних чисток, як це інколи буває, зберігають відчуття подвійної ідентичності чи можуть розповісти якісь особливі історії, що трапляється доволі часто, їхні свідчення незмінно зводяться до найзагальніших і найстрашніших речей, що побутують у національній памяті. Переоповідання та переписування підточує й очищує. Перетворення таких місць, що існують у Польщі до цього часу, як Добра, чи навіть більшою мірою руйнування польських поселень на кшталт Глибочиці та Гучіско (які зараз були б українськими, якби вціліли), усували перепони для творення спрощеної національної історії.
466
Rozmowy przeprowadzone w Dobrej w czerwcu-lipcu 1997 / Popiel Jan (red.), 1997; Лист Яна Попеля до автора, листопад 1999 р.; 1947: Пропам'ятна книга / Гук. — с. 184–194; Siwicki Mikolaj. Dzieje konfliktow polsko-ukrainskich. — Warszawa: nakladem autora. — t. 3, 1992. — s. 249–250; Motyka. ak bylo w Bieszczadach. — s. 328. Див. також: Babinski. Pogranicze polsko-ukrainskie. — s. 101; Slusarek Krzysztof. Drobna szlachta w Galicji. — Krakow: Ksiegarnia Akademicka, 1994. — s. 161.
467
Див. відповідно: Sladami ludobojstwa na Wolyniu / Karlowicz Leon, Popek Leon (oprac.). — Okrutna przestroga. cz. II. Lublin: Polihymnia, 1998. — s. 351; i 11/2451/4, AWKW.
468
II/1758j, AWKW; Sladami ludobojstwa na Wolyniu / Karlowicz, Popek. — s. 473–475.
469
Див., наприклад,: II/737; II/1362/kw; II/17, AWKW. Частина поляків згадує про те, що їх врятували українці, про що вже йшлось у восьмому розділі.
470
Пор.: Stronska Anna. Dopoki milczy Ukraina. — Warszawa: rio, 1998.