Закоłот. Невимовні культи

— Шкода, що ти не розумієш, — вона похитала головою. — Так, якщо дуже спрощено — се я все замислила. Сприйняла та інтерпретувала образи і символи. Я надала їм значення. Бо автор уже давно мертвий. Важливий лише читач. Ти й справді вважаєш, що свідомість бога — Давнього чи Потойбічного — може бути настільки простою, що відбиток її легко й чітко подолає ту неймовірну безодню, що розділяє нас? Ми сприймаємо лише химерне скупчення образів, які маємо розрізнити та відбудувати у прийнятну для нас структуру. Я не можу — й не повинна — стверджувати, що розгадала задум Ґаґантхоа. Я навіть не можу стверджувати, що Ґаґантхоа існує деінде, окрім як у нашому просторі-часі, де ми самі його створили, сприймаючи слабкі та віддалені еманації. Ми прагнули свободи — тож ми самі створили для неї і браму, і ключ.

— Ви створили клітку, в якій самі себе зачинили. Ви прагнули свободи? Ми бачили вашу свободу. Свободу брехати й вірити брехні…

— Тссс, — Брідж урвала гнівну тираду Іви. — Починається.

Вона примусила своє вже, напевне, мертве тіло піднятися та вийти на середину відсіку. Саме в цей момент вагання Кассандри скінчилися. Браму було відчинено, й крихітна сутність, що зберігалася там, вдарила нестримною хвилею важких часток. Кішка здригнулася, потяглася до джерела енергії.

Брідж не обманювала Іви. Насправді, вважати все це задумом безкінечно віддаленої богоподібної істоти, що була неспроможна на контакт на рівні особистості, було принаймні зухвало. Плани, народжені багатьма істотами в різний час, але сфокусовані на це конкретне місце в просторі-часі, зрештою склалися в цільну картину. Ідея Вольфрама фон Зіверса щодо сингулярного реактора полягала в тому, щоб сатурніанська кішка поглинула його чорну діру, не дозволивши заколотникам використовувати «Сінано» як зброю проти Імперії. Він розраховував, що позбавлений живлення корабель кінець кінцем стане легкою здобиччю, буде відвойований і повернеться до лав флоту.

Створений мі-го, реактор був для людей чимось на кшталт вогню для племені неандертальців. Вони підтримували його, але не мали розуміння того, як загасити чи розпалити його за власним бажанням. Чорна діра в серці реактора, випаровуючись, давала енергію або, поглинаючи її, збільшувалася, набираючи масу. Також мі-го був передбачений стан рівноваги, коли частково енергія відводилась, а частково — поверталася для підживлення чорної діри, таким чином зберігаючи її масу відносно стабільною без ризику спалити реактор радіацією Гокінга або, достатньо збільшившись, затягти за горизонт подій. Зіверс розраховував, що кішка поглине енергію діри та переведе її в стан, близький до планківського, приспавши в собі, а корабель без живлення повернуть. Насамкінець мало з’явитися дві кішки — бо саме малі чорні діри були фундацією розмноження цих істот. Вічний переможець, якого викликали, щоб він знищив «Сінано», дестабілізувавши реактор, таким чином мав відступити, не маючи можливості виконати свою місію, або загинути, зіткнувшись з двома кішками Сатурна одночасно.