Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр
- Автор: Фиккер Эдуард
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Переводчик: Геннадій Коновалов
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр». Краткое содержание книги:
Гострі, цікаві й повчальні повісті Фіккера перекладені кількома мовами світу, а останню з них екранізовано.
Карличек мовчки переводить погляд то на мене, то на Скалу, і потім, наче щось згадавши, каже:
— Але ж тих документів у нас так і немає.
— Нічого, обійдемося й без них.
Тепер у мене чимало матеріалів проти «офіційних» шпигунів. Папери ледве влазять у конверт, який я збираюся «продати» двом господарям. Та найбільше злякається кожен з них, почувши з моїх вуст своє ім'я.
Пані Госсарт, звичайно, з нетерпінням чекатиме, поки я розправлюся з її колегою. Потім нервово схопить конверт № 2, кине на стіл гроші і тільки згодом, розірвавши конверт, виявить у ньому… чисті папірці. Та буде вже пізно: вона викриє себе.
Вілла Коларжа була єдиним місцем, де резидент ворожої розвідки міг розповісти про все. В іншому місці він став би верзти нісенітниці і ні в чому б не зізнався.
Вранці я знову в себе в кабінеті. Трепинський і члени його невеликого загону ще раз обмірковували всі деталі наступної операції.
Все, здається, як передбачалось, зостається лише переодягнутись та сісти в поїзд.
Рівно о дев'ятій двері мого кабінету прочинилися, і до мене зайшов Карличек.
— Що там у вас? — запитав я.
— Прийшов допомогти вам, — відповів Карличек замість привітання і, наблизившись до столу, дістав з кишені коробочку з-під духів. Потім посміхнувся і сказав:
— В ній документи, які розшукує пані Госсарт.
Я завмер від несподіванки.
— Роздивляйтесь, — запропонував Карличек. — Можливо, вам це видасться дивним, але, повірте, ніяких чар не було. Просто щасливий випадок. Такої думки дотримується навіть старший лейтенант.
Я взяв коробочку і мовчки розкрив її. Зверху лежало сантиметрів двадцять мікроплівки. Внизу — квадратний фотознімок, розміром шість на шість. На зворотному боці до нього було приклеєно негатив. Фото було зроблено в кафе. За столиком сидів сутулий Бедржих Фієдлер, а проти нього — елегантна молода жінка з чарівною посмішкою.
— Пані Госсарт, — підказав мені Карличек.
Дипломатка тримала в руці якусь річ, схожу на запальничку, але біля Бедржиха Фієдлера курива не було.
Я перевів очі на Карличка.
— Знайшли в Арнольда?
Він заперечно хитнув головою.
— В кишенях у Арнольда були всілякі дрібниці, а також пістолет Феруліка. Звичайно, шкіряний костюм він одягав не сам. Бідолаху обрядили в нього перед тим, як покласти в шафу.
— Тоді де це ви взяли?
— Спершу уважно роздивіться все, що там є.
Я дістав з коробочки ще одне фото такого ж розміру. Це була репродукція з тексту, надрукованого німецькою мовою:
«Для виконання операції необхідні анкетні дані Б. Фієдлера. Заповніть анкету. Повідомте гатунок матеріалу і номер камери. Перешліть дипломатичним каналом через ЕУГ. Шифр одержите від нас».
Дати не було.
На самому дні коробочки лежав аркуш паперу. Я розгорнув його. Зверху твердим почерком стояв напис: «Нотатки Бедржиха Фієдлера».
Нижче проступали якісь помітки, зроблені олівцем. Папір був зім'ятий, літери стерлися, і тому я зміг прочитати лише кілька фраз. Очевидно, записи розшифровували зміст кадрів на мікроплівці.
«Об'єкт М.
Заборона зупинки автомоб.
На північ 100 м.
Вид на аеродр. 50 кроків».
— Карличку! Кажіть швидше, звідки це у вас?
— Може, я спершу вип'ю склянку чаю?
— Прошу.
Він сів за стіл.
— Мені просто повезло, — почав з усмішкою Карличек. — Працівникам універмагу вже набридло панькатися з Вірою Клімовою. Тому, коли вона знову не вийшла на роботу, її звільнили. Відчинили її шафку для одягу, вийняли звідти всі речі і передали матері. А та, побачивши цю коробочку, згадала, що в неї на квартирі хтось робив обшук, і прибігла до нас.
Я важко опустився на стілець. Треба було «засвоїти» розповідь Карличка.
До шафи Віри Клімової в універмазі Госсарт, звичайно, доступу не мала. Ця аристократична особа, очевидно, й не здогадувалась про існування подібних шаф. Отже, документів дипломатка не знайшла і тому неодмінно прийде на віллу Коларжа. Але мені тепер слід діяти інакше. Доведеться починати не з американського резидента, а з неї. Довідавшись про скарби, які потрапили до моїх рук, «шеф», безумовно, стане піддатливішим. Шпигунську діяльність пані Госсарт повністю викрито.