Майстер і Маргарита
- Автор: Булгаков Михаил Афанасьевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- Переводчик: Микола Білорус
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Майстер і Маргарита». Краткое содержание книги:
Третій провулок вів просто до Арбату. Тут Марґарита цілком опанувала кермування щіткою, зрозуміла, що та кориться найслабшому доторку рук або ніг і що, летячи над містом, слід бути вельми уважною і не дуже вибрикувати. Крім того, цілком ясно стало вже у провулку, що перехожі літунку не бачать. Ніхто не задирав голови, не кричав «диви, диви!», не шарахався вбік, не верещав і не падав непритомним, диким реготом не заходився.
Марґарита летіла безгучно, дуже повільно і невисоко, приблизно на рівні другого поверху. Але і за повільного льоту, коло самого виходу на сліпуче освітлений Арбат, вона трохи промахнулась і плечем ударилася об якийсь світляний диск, що на ньому було намальовано стрілу. Це розсердило Марґариту. Вона присадила слухняну щітку, відлетіла вбік, а потім, кинувшись на диск, враз кінцем щітки розбила його на друзки. Посипалися з брязкотом уламки, перехожі метнулися врізнобіч, десь засюрчали, а Марґарита, доконавши цей непотрібний вчинок, розсміялася. «На Арбаті слід бути ще обережнішою, — подумала Марґарита, — тут такого понаплутувано, що й не розберешся». Вона заходилася пірнати поміж дротами. Під Марґариток) пливли дахи тролейбусів, автобусів і легковиків, а тротуарами, як здавалося Марґариті згори, пливли ріки кепок. Від цих рік відпливали ручаї і вливалися у вогненні пащі нічних крамниць.
«Фе, яке місиво! — сердито подумала Марґарита. — Тут ніде навіть повернутись». Вона перетнула Арбат, піднялася вищенько, до четвертих поверхів, і повз сліпуче сяючі рурки на наріжній будові театру пропливла у вузький провулок з високими будинками. Усі вікна в них були порозчинювані й усюди з них линула радіомузика. З цікавості Марґарита зазирнула в одне з них. Побачила кухню. Два примуси ревли на плиті, коло них стояли дві жінки з ложками в руках і пересварювались.
— Світло годиться за собою гасити в убиральні, ось що я вам скажу, Пелагеє Петрівно, — говорила та жінка, перед якою була каструля з якимось їдлом, що від нього валувала пара, — а то ми вас на виселення подамо!
— Самі ви дуже гарні, — відповідала друга.
— Ви обоє рябоє, — гучно сказала Марґарита, перевалюючись через підвіконня на кухню. Сперечальниці повернулися на голос і знерухоміли з брудними ложками в руках. Марґарита обережно просунула поміж ними руку, повернула крани на обох примусах і погасила їх. Жінки охнули і пороззявляли роти. Але Марґарита вже знудилася на кухні й вилетіла в провулок.
У кінці провулка її увагу привернуло пишне громаддя восьмиповерхового, очевидячки, недавно вимуруваного будинку. Марґарита спурхнула донизу, стала на землю і побачила, що фасад будівлі ушито чорним мармуром, що двері широкі, що за їх шибками бовваніє фуражка з золотим шнуром та ґудзиками швейцара і що над дверима золотом виведено напис: «Дім Драмліту».
Марґарита прискалила око на напис, метикуючи, що б могло означати слово «Драмліт»? Узявши щітку під пахву, Марґарита ввійшла в двері, штовхнувши створкою враженого швейцара, і побачила поряд з ліфтом на стіні чорну велику дошку, а на ній виписані білим номери квартир і прізвища мешканців. Напис «Дім Драматурга і Літератора», який увінчував реєстр, видобув з Марґарити хижий здушений крик. Піднявшись у повітря вище, вона жадібно почала читати прізвища: Хустов, Двобратський, Квант, Бескудніков, Латунський…
— Латунський! — верескнула Марґарита. — Латунський! Та це ж він… Це він занапастив майстра!
Швейцар коло дверей, витріщивши очі та навіть підскакуючи від подиву, дивився на чорну дошку, силкуючись збагнути таке диво: з якої це речі заверещав раптом список мешканців?
А Марґарита в цей час уже летіла стрімголов сходами вгору, повторюючи в якомусь захваті:
— Латунський — вісімдесят чотири… Латунський — вісімдесят чотири…
Ось наліво — 82, направо — 83, ще вище, наліво — 84! Тут! Ось і картка — «О. Латунський».
Марґарита зіскочила зі щітки, і ЇЇ розпашілі підошви приємно охолодив кам’яний майданчик. Марґарита подзвонила, раз, другий. Але ніхто не відчиняв. Марґарита почала дужче тиснути ґудзик і сама чула дзеленчання, що зчинилось у квартирі Латунського. Так, поки його віку має дякувати покійнику Берліозу мешканець квартири № 84 на восьмому поверсі за те, що голова МАСОЛІТу потрапив під трамвай, і за те, що траурне засідання призначили якраз на цей вечір. Під щасливою зіркою народився критик Латунський. Вона порятувала його від зустрічі з Марґаритою, що стала відьмою в ту п’ятницю.
Ніхто не відчиняв. Тоді Марґарита чимдуж гайнула назад, пролітаючи поверхи, дісталася низу, вирвалась на вулицю і, дивлячись угору, відрахувала і перевірила поверхи ззовні, визначаючи вікна квартири саме Латунського. Безперечно, що це були п’ять темних вікон на розі будинку, на восьмому поверсі. Впевнившись у цьому, Марґарита піднеслась у повітря і за кілька секунд входила в розчинене вікно до неосвітленої кімнати, в якій сріблилася лише вузенька стежка від місяця. По ній пробігла Марґарита, намацала вимикач. Через хвилину вся квартира була освітлена. Щітку було поставлено в куток. Пересвідчившись, що вдома немає нікого, Марґарита відчинила двері на сходи і перевірила, чи тут картка. Картка була на місці, Марґарита втрапила куди слід.