Майстер і Маргарита
- Автор: Булгаков Михаил Афанасьевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- Переводчик: Микола Білорус
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Майстер і Маргарита». Краткое содержание книги:
Так, кажуть, що й досі критик Латунський блідне, згадуючи той жахливий вечір, і досі святобливо вимовляє ім’я Берліоза. Цілковито невідомо, яким темним і моторошним злочинством позначився б цей вечір, — коли Марґарита повернулася з кухні, у неї в руках був важкий молоток.
Гола й невидима літунка стримувала й умовляла себе, руки її тряслися від нетерплячки. Старанно націлившись, Марґарита вдарила по клавішах рояля, і по всій квартирі загучав перший жалібний зойк. Надривно ячав ні в чому не винний беккерівський кабінетний інструмент. Клавіші в ньому провалювалися, кістяні накладки відскакували навсібіч. Інструмент гув, хрипів, дзвенів, вив. Зі звуком револьверного пострілу тріснула під ударом молотка верхня полірована дека. Важко сапаючи, Марґарита рвала і м’яла молотком струни. Врешті, втомившись, відступилася й гепнулась у крісло, щоб перевести подих.
У ванній страшенно ревла вода і на кухні також. «Здається, вже полилося на підлогу…» — подумала Марґарита і докинула вголос:
— Але розсиджуватися нема чого.
З кухні в коридор уже біг потік. Шльопаючи босими ногами у воді, Марґарита відрами носила воду з кухні в кабінет критика і виливала її в шухляди письмового столу. Потім, розламавши молотком дверцята шафи в тому ж кабінеті, метнулася в спальню. Розбивши дзеркальну шафу, вона витягла з неї костюм критика і втопила його у ванні. Повну чорнильницю чорнила, захоплену в кабінеті, вилила в пишно підбите двоспальне ліжко у спальні. Руйнація, котру вона вчиняла, давала їй гостру насолоду, але разом з тим весь час їй здавалося, що наслідки погрому — мізерні. Тому вона почала робити що попало. Вона била вазони з фікусами в тій кімнаті, де був рояль. Не скінчивши це, поверталася в спальню і кухонним ножем різала простирадла, била засклені фотографії. Втоми вона не відчувала, і лише піт дзюрком стікав по ній.
У цей час у квартирі № 82, під квартирою Латунського, хатня робітниця драматурга Кванта пила чай на кухні, не виходячи з дива від того, що згори долинає якийсь гуркіт, біганина і брязкіт. Піднявши голову до стелі, вона раптом побачила, що та на очах у неї перемінює свій білий колір на якийсь мертвотно-синюватий. Пляма ширилася на очах, і раптом на ній понабухали краплі. Хвилини зо дві сиділа хатня робітниця, торопіючи від такого з’явища, доки, нарешті, зі стелі не сипнув справжній дощ і не залопотів по підлозі. Аж тепер вона схопилася, підставила під зливу миску, що анітрохи не зарадило, бо дощ поширився й почав заливати і газову плиту, і стіл із посудом. Тоді, скрикнувши, хатня робітниця Кванта вибігла з квартири на сходи, і притьмом у квартирі Латунського почалося дзеленчання.
— Ну, задзвонили… Пора збиратися, — сказала Марґарита. Вона сіла на щітку, прислухаючись до того, як жіночий голос кричить у щілину дверей:
— Відчиніть, відчиніть! Дусю, відчини! У вас, чи що, вода тече? Нас затопило!
Марґарита піднялася на метр угору і вдарила по люстрі. Дві лампочки вибухнули, в усі боки бризнули дармовиси. Крики в щілині затихли, на сходах почувся тупіт. Марґарита випливла у вікно, опинилася зовні, розмахнулася легко і молотком ударила в шибку. Вона схлипнула, і обшитою мармуром стіною каскадом побігли донизу скалки. Марґарита підлетіла до наступного вікна. Далеко внизу забігали люди по тротуару, одна з двох машин, що стояла коло будинку, тукнула й від’їхала.
Скінчивши з вікнами Латунського, Марґарита попливла до сусідньої квартири. Удари почастішали, провулок виповнився брязкотом та громом. З першого під’їзду вибіг швейцар, подивився вгору, трохи повагався, видно, не зметикувавши відразу, що йому чинити, всунув у рот сюрчок і шалено засвистів. З особливим азартом під цей свист розгативши останнє вікно на восьмому поверсі, Марґарита спустилася до сьомого і почала й там висаджувати шибки.
Змучений довгим байдикуванням за дзеркальними дверима під’їзду, швейцар вкладав у сюрчання всю душу, причому чітко йшов за Марґаритою, ніби акомпануючи їй. У паузах, коли вона перелітала від вікна до вікна, він набирав духу, а з кожним Марґаритиним ударом, надимаючи щоки, заходився, свердлуючи нічне повітря до самого неба.