Майстер і Маргарита
- Автор: Булгаков Михаил Афанасьевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- Переводчик: Микола Білорус
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Майстер і Маргарита». Краткое содержание книги:
— Звідки ж вам мене знати! А я, щоб ви знали, посланий до вас у справі.
Марґарита зблідла і сахнулася.
— З цього безпосередньо і треба було починати, — заговорила вона, — а не молоти чортзна-що про відрізану голову! Ви хочете заарештувати мене?
— Поцілила пальцем у небо, — вигукнув рудий, — що це таке: раз заговорив, так уже неодмінно маю арештовувати! Просто справа є до вас.
— Нічого не втямлю, яка справа? Рудий розглянувся і сказав таємничо:
— Мене прислано, щоб вас сьогодні ввечері запросити в гості.
— Що ви верзете, які гості?
— До одного дуже значного іноземця, — з притиском сказав рудий, прискаливши око.
Марґарита дуже розгнівалася.
— Нова порода об’явилася: вуличний звідник! — підводячись, щоб іти геть, сказала вона.
— Красно дякую за такі доручення! — образившись, вигукнув рудий і буркнув у спину Марґариті, яка відходила: — Дурепа!
— Мерзотник! — відказала та, обертаючись, і тієї ж миті почула за собою голос руданя:
— Пітьма, що надійшла від Середземного моря, накрила ненависний прокураторові город. Щезли висячі мости, які єднали храм зі страшною Антонієвою вежею… Пропав Єршалаїм, великий город, наче й не було його на світі… Так пропадіть же ви пропадом з вашим обгорілим зшитком і сушеною трояндою! Сидіть тут на лаві сама і благайте його, щоб відпустив вас на волю, дав дихати повітрям, пішов би з пам’яті!
Побілівши обличчям, Марґарита вернулася до лави. Рудий зирив на неї, прискалившись.
— Я нічого не збагну, — тихо заговорила Марґарита Миколаївна, — про аркушики ще можна дізнатися… промкнутися, піддивитися… Наташу підкуплено, так? Але як ви могли дізнатися про мої думки? — Вона страдницьки скривилась і додала: — Скажіть мені, хто ви такий? З якої ви установи?
— Ото нудота… — буркнув рудий і заговорив голосніше: — Даруйте, адже я сказав вам, що ні з якої я не установи! Сядьте, будь ласка.
Марґарита беззастережно підкорилася, але все-таки, сідаючи, запитала ще раз:
— Хто ви такий?
— Гаразд, зовуть мене Азазелло, але це однаково вам нічого не з’ясує.
— А ви мені не скажете, звідки ви дізналися про аркуші та про мої думки?
— Не скажу, — сухо відповів Азазелло.
— Але ви хоч що-небудь знаєте про нього? — благально шепнула Марґарита.
— Ну, скажімо, знаю.
— Благаю: скажіть мені лишень одне, він живий? Не мучте.
— Ну, живий, живий, — неохоче відгукнувся Азазелло.
— Боже!..
— Прошу, без емоцій і вигуків, — насупившись, сказав Азазелло.
— Вибачте, вибачте, — мимрила покірна тепер Марґарита, — я, певно, розсердилася на вас. Але, погодьтесь, коли серед вулиці запрошують жінку кудись у гості… У мене немає жодних упереджень, я запевняю вас, — Марґарита невесело усміхнулась, — але я ніколи не бачу ніяких чужоземців, спілкуватися з ними я не маю жодної охоти… а крім того, мій чоловік… Моя драма полягає в тому, що я живу з тим, кого не люблю, але псувати йому життя вважаю негідною справою. Я від нього нічого не бачила, окрім добра…
Азазелло з видимою нудьгою вислухав цю безладну мову і проказав суворо:
— Прошу вас на хвильку вмовкнути. Марґарита покірно замовкла.
— Я запрошую вас до чужоземця цілковито безпечного. І жодна душа не знатиме про ці відвідини. За це я вам поручуся.
— А для чого я йому знадобилася? — вкрадливо спитала Марґарита.
— Ви про це дізнаєтеся пізніше.
— Розумію… Я повинна віддатися йому, — проказала Марґарита задумливо.
На це Азазелло якось зверхньо гмикнув і відповів так:
— Будь-яка жінка в світі, можу вас запевнити, мріяла б про це, — Азазеллову мармизу перекосило смішком, — але я вас розчарую, цього не буде.
— Що за чужоземець такий?! — у замішанні вигукнула Марґарита так голосно, що на неї озирнулися ті, хто проходив повз лаву. — Яка мені спонука йти до нього?
Азазелло нахилився до неї і шепнув багатозначно:
— Ну, спонука дуже велика… Ви скористаєтеся нагодою…
— Що? — гукнула Марґарита, і очі її заокруглилися. — Якщо я вас правильно розумію, ви даєте мені наздогад, що там я зможу дізнатися про нього?
Азазелло мовчки кивнув головою.
— Піду! — з притиском вигукнула Марґарита і ухопила Азазелла за руку. — Піду, куди завгодно!
Азазелло, полегшено віддихнувши, обперся на спинку лави, затуливши спиною велике вирізане на ній слово «Нюра», і заговорив іронічно:
— Ото морочливий народ оці жінки! — він засунув руки в кишені й далеко вперед витягнув ноги. — Чому саме мене послали в цій справі? Хай би їхав Бегемот, він чарівливий…