Майстер і Маргарита
- Автор: Булгаков Михаил Афанасьевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- Переводчик: Микола Білорус
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Майстер і Маргарита». Краткое содержание книги:
Марґарита смикнула штору вбік і сіла на підвіконня боком, охопивши коліно руками. Місячне світло лизнуло її з правого боку. Марґарита підвела голову до місяця, зробила задумливе й поетичне обличчя. Кроки стукнули ще разів зо два і потім раптом стихли. Ще помилувавшись місяцем, зітхнувши для годиться, Марґарита повернула голову в сад і справді побачила Миколу Івановича, який мешкав на нижньому поверсі тієї самої вілли. Місяць яскраво заливав Миколу Івановича. Він сидів на лаві, й з усього було знати, що він опустився на неї, як стій. Пенсне на його обличчі перехнябилося, а свій портфель він обіймав руками.
— А, здоровенькі були, Миколо Івановичу, — сумовито сказала Марґарита, — добривечір вам! Ви із засідання?
Микола Іванович ані пари з вуст на це.
— А я, — вела далі Марґарита, побільше висовуючись у сад, — сиджу сама, як бачите, нудьгую, дивлюся на місяць і слухаю вальса.
Лівою рукою Марґарита провела по скроні, поправляючи пасмо волосся, потім сказала сердито:
— Це нечемно, Миколо Івановичу! Все ж таки я дама, зрештою! Адже це хамство не відповідати, коли до вас звертаються!
Микола Іванович, якого було видно в місячному світлі до останнього ґудзичка на сірій жилетці, до останньої волосинки у світлій клинцем бороді, раптом посміхнувся дикою посмішкою, підвівся з лави і, певно, не пам’ятаючи себе від збурення, замість скинути капелюха, махнув портфелем убік і ноги зігнув, ніби наміряючись піти навприсядки.
— Ох, і нудний же ви тип, Миколо Івановичу! — далі вела Марґарита. — Взагалі ви всі мені так остогидли, що я й слова підібрати на можу, і я така щаслива, що з вами розлучаюсь! Ну вас до бісової матері!
У цей час за спиною Марґарити у спальні загримів телефон. Марґарита зірвалася з підвіконня і, забувши про Миколу Івановича, ухопила рурку.
— Говорить Азазелло, — сказали в слухавці.
— Любий, любий Азазелло! — вигукнула Марґарита.
— Пора! Вилітайте, — заговорив Азазелло в рурці, з його тону було чутно, що йому до душі щирий, радісний вигук Марґаритин. — Коли будете пролітати над ворітьми, крикніть: «Невидима!» Потім політайте над містом, щоб освоїтись, а там на південь, геть з міста, і просто на річку. На вас чекають!
Марґарита повісила слухавку, і у ту мить у сусідній кімнаті щось дерев’яно зашкутильгало і почало битись у двері. Марґарита розчахнула їх, і щітка для підлоги, щетиною догори, танцюючи влетіла до спальні. Кінцем держална вона вибивала дрібушки об підлогу, хвицала і поривалась у вікно. Марґарита верескнула від захвату і вискочила на щітку верхи. Тут тільки у вершниці промайнула думка, що вона в цій метушні забула одягтися. Вона скоком дісталася ліжка і схопила перше-ліпше, якусь блакитну сорочку. Змахнувши нею, як штандартом, вона вилетіла у вікно. І вальс над садом загримів ще гучніше.
З вікна Марґарита сковзнула донизу і побачила Миколу Івановича на лаві. Той наче заціпенів на ній і в цілковитому запамороченні вслухався до гуку та ґвалту, що линули з освітленої спальні горішніх мешканців.
— Прощавайте, Миколо Івановичу! — закричала Марґарита, пританцьовуючи перед ним.
Той охнув і поповз по лаві, перебираючи по ній руками і збивши додолу свій портфель.
— Прощайте назавжди! Я відлітаю! — гукала Марґарита, перекриваючи вальс.
Тут вона усвідомила, що сорочка їй ні до чого і, лиховісно реготнувши, накрила нею голову Миколі Івановичу. Засліплений Микола Іванович гримнувся з лави на цеглини доріжки.
Марґарита обернулася, щоб востаннє глянути на віллу, де вона так довго страждала, і побачила в сяючому вікні знетямлене від подиву обличчя Наташі.
— Прощавай, Наташо! — прокричала Марґарита і смиконула щітку. — Невидима! Невидима! — ще гучніше крикнула вона і поміж віттям клена, яке хльоснуло її по обличчю, понад ворітьми вилетіла у провулок.
І слідом за нею полетів цілковито ошалілий вальс.
Розділ 21
ПОЛІТ
Невидима і вільна! Невидима і вільна! Пролетівши по своєму провулку, Марґарита потрапила в наступний, який перетинав під прямим кутом перший. Цей облатаний, об-штопаний, кривулястий та довгий провулок з перехнябленими дверима гасової крамнички, де кухлем-міркою продають гас і рідину від паразитів у пляшечках, вона перетнула вмить і тут усвідомила, що навіть, бувши цілком вільною і невидимою, все ж таки і в утіхах треба бути хоч трохи розважнішою. Тільки якимось чудом загальмувавши, вона не розбилася на смерть об старий похилий ліхтар на розі. Ухилившись від нього, Марґарита міцніше стиснула щітку і полетіла повільніше, приглядаючись до електричних дротів і вивісок, які висіли поперек тротуару.