Майстер і Маргарита
- Автор: Булгаков Михаил Афанасьевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- Переводчик: Микола Білорус
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Майстер і Маргарита». Краткое содержание книги:
— А що казав цей негідник! — верещала й реготала Наташа. — Що казав, на що підбивав! Які гроші приобіцював! Казав, що Клавдія Петрівна нічого не дізнається. Що, скажеш, брешу? — кричала Наташа кнурові, а той лише присоромлено відвертав рило.
Розходившись у спальні, Наташа мазнула кремом Миколу Івановича і сама оторопіла від дива. Обличчя шановного нижнього мешканця збіглося в рильце, а руки й ноги виявилися з копитцями. Глянувши на себе в дзеркало, Микола Іванович відчайдушно та дико завив, але було вже пізно. За кілька секунд він, засідланий, летів кудись до біса з Москви, скімлячи від горя.
— Вимагаю повернення моєї звичайної подоби! — раптом не то нестямно, не то благально прохрипів і зарохкав кнур, — я не хочу летіти на незаконне зборище! Марґарито Миколаївно, ви маєте обов’язком утихомирити свою хатню робітницю!
— О, так я тобі тепер хатня робітниця? Хатня робітниця? — вигукувала Наташа, мнучи вуха кнурові. — А була богинею? Ти мене як називав?
— Венера! — плаксиво відповідав кнур, пролітаючи над струмком, що дзюрчав поміж камінням, і копитцями з шелестом черкаючи об кущі горішини.
— Венера! Венера! — переможно вигукнула Наташа, однією рукою взявшись за бік, а другу простягаючи до місяця. — Марґарито! Королево! Упрохайте за мене, щоб відьмою залишили. Для вас усе зроблять, вам владу дано!
Марґарита обізвалася:
— Гаразд, я обіцяю!
— Дякую! — прокричала Наташа і раптом загукала різко і якось тоскно: — Гей! Гей! Швидше! Швидше! А ну, наддай! — Вона стисла п’ятами запалі в шаленій гонитві боки кнура, і той наддав ходи так, що знову розпороло повітря, і за мить Наталку вже було видно попереду, як чорну цятку, яка потім і зовсім зникла, і шум її льоту розтанув.
Марґарита продовжувала летіти повільно в пустельній і невідомій місцевості, над пагорбами, засіяними подекуди валунами, які лежали поміж окремих величезних сосон. Марґарита летіла і думала про те, що вона, напевно, десь дуже далеко від Москви. Щітка летіла не над вершечками сосон, а вже поміж їх стовбурів, які з одного боку повисріблював місяць. Легка тінь літунки пливла землею попереду — тепер місяць світив у спину Марґариті.
Марґарита відчувала близькість води і здогадувалася, що мета недалеко. Сосни розійшлися, і Марґарита тихо під’їхала по повітрю до крейдяного урвища. За ним унизу в тіні лежала ріка. Туман висів і чіплявся за кущі внизу прямовисного урвища, а протилежний берег був низький, рівнинний. На ньому, під одинокою купою якихось розлогих дерев, тріпотіло світло від вогнища і снували якісь постаті. Марґариті здавалося, що звідти долинає якась навріписта веселенька музика. Далі, наскільки сягало око, на висрібленій рівнині не добачалось жодних ознак ні житла, ні людей.
Марґарита зіскочила з урвища вниз і швидко дісталася води. Вода надила її після повітряної гонитви. Відкинувши від себе щітку, вона з розгону кинулась у воду сторч головою. Легке її тіло, як стріла, розкраяло воду, а стовп води викинуло мало не до самого місяця. Вода була теплою, як у лазні, й, виринувши з глибини, Марґарита досхочу наплавалася сама-самісінька вночі в цій річці.
Поряд з Марґаритою нікого не було, але трохи поодаль з-за кущів долинало хлюпання і пирскання, там теж хтось купався.
Марґарита вискочила на берег. Тіло її палало після купелі. Втоми вона ніякої не відчувала і радісно пританцьовувала на вологій траві. Враз вона припинила танці й насторожилася. Пирскання наблизилось, і з-за кущів верболозу виліз якийсь голий товстун у чорному шовковому циліндрі, зсунутому на потилицю. Ступні його ніг були в намулі, отож здавалося, що купальник у чорних черевиках. З того, як він гикав та відсапувався, виходило, що він був добре напідпитку, це, між іншим, потверджувалось і тим, що від річки раптом потягло коньяком.
Побачивши Марґариту, товстун почав приглядатися, а потім радісно заволав:
— Що таке? Чи ж не її бачу? Клодіно, та це ж ти, весела вдово? І ти тут? — і він поліз здоровкатися.
Марґарита відступила і з гідністю відказала:
— Пішов-но ти к бісовій матері. Яка я тобі Клодіна? Ти приглядайся, з ким заводиш мову, — і, подумавши хвильку, вона додала до своїх слів розлогу нецензурну лайку. Все це отверезило легковажного товстуна.
— Ой! — тихо гукнув він і стенувся. — Даруйте великодушно, світла королево Марґо! Я помилився. А виною коньяк, щоб йому лихо! — Товстун опустився на одне коліно, циліндр відніс убік, уклонився і залепетав, змішуючи російські фрази з французькими, якусь нісенітницю про криваве весілля свого друга в Парижі Гессара, і про коньяк, і про те, що його гнітить прикра помилка.