Реальна загроза
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Реальна загроза». Краткое содержание книги:
Під час першої ж своєї експедиції Александр потрапляє на далеку і досі нікому не відому планету Ютланд. Ця подія круто змінює все його життя, і він опиняється в епіцентрі прийдешньої міжпланетної війни...
— А він не хотів мене відпускати. Проте я пригрозив йому, що назавжди переселюсь на Землю, де кілька провідних університетів пропонують мені роботу. Тоді дід поступився, нап’яв на мене адміральську форму і сказав на прощання: „Якщо загинеш, я тебе приб’ю!“
— Гм, серйозна погроза, — промимрив я. — І все-таки, адмірале, чому ви вирішили продати катери нам, а не тяньгонцям? Бо з нас можна вибити більше грошей? Чи вся справа в тому, що генерал Чанг не прийняв би ваших додаткових умов і не дозволив би вам очолити цей самий „окремий спеціальний дивізіон“?
Принців погляд потьмянів.
— Воювати на боці цього покидька?! Нізащо!… Утім, капітане Шнайдер, я чув, що й ваш батько аж ніяк не ангел. Проте він, принаймні, не винищує свій народ і не прагне підкорити інші народи.
8
Через шість днів стартував дивізіон зарконських катерів. Не всі з нас вірили, що принц Горан полетить до Ютланда; багато хто вважав, що він просто повернеться на батьківщину разом з кораблями й отриманими від нас грошима, які розділить між державною скарбницею та бюджетом свого інституту. Але вже ніхто не побоювався, що катери можуть дістатися тяньгонцям; тепер ми знал, що Заркон не захоче мати жодних справ з генералом Чангом.
Після підписання контракту, укладеного під жорстким пресингом юного зарконського принца, лейтенант Вінтерс вирішив провести невелике розслідування і з’ясував деякі варті уваги обставини. Виявилося, що старша сестра Горана, принцеса Еріка, свого часу була дружиною кронпринца Тянь-Го. Коли владу на планеті захопив генерал Чанг, то за його наказом усіх членів імператорської родини було страчено — зокрема й зарконську принцесу з чоловіком та їхніми малолітніми дітьми, сином та донькою.
Ознайомивши мене з цією інформацією, Вінтерс зауважив:
— Якщо хочете знати мою думку, то в усій цій справі ми мали не найкращий вигляд. Його Високість просто пошив нас у дурні. Заркон ні за яких обставин не продав би катери тяньгонцям, але принц Горан, скориставшись нашою необізнанністю, конкретно нас підловив. Він зірвав великий куш, та ще й нав’язався нам як союзник. Особисто я не думаю, що він повернеться додому. Ні, сер, полетить до Ютланда, щоб узяти участь у війні. Либонь сподівається поквитатися з Чангом і відстояти родинну честь.
Я був цілковито згоден з Вінтерсом і міг лише уявити, якого прочухана отримаю від батька, коли звітуватиму про витрачені на придбання катерів гроші. І про всі супутні витрати, пов’язані з утриманням окремого спеціального дивізіону Королівських ВКС Заркону — абсолютно зайвої й непотрібної нам бойової одиниці. І про самого принца Горана, якого доведеться оберігати, мов зіницю ока, пильнувати за тим, щоб цей юний геній і геніальний шантажист не наклав головою в майбутній битві…
А ще за тиждень ми повністю згорнули нашу роботу на Вавілоні і провели в дорогу останні кораблі з останньою групою завербованих добровольців. Це було двадцять сім легких корветів, чия модернізація проводилася в наземних ремонтних доках; для них вистачало однієї пари додаткових емітерів, змонтованих на кінцях крил.
Я дозволив собі нечувану за останні місяці розкіш залишити межі банку й відвідати космодром, щоб на власні очі спостерігати за стартом наших корветів. Я вже міг не побоюватися терактів з боку наших ворогів — адже вони полювали не на мене особисто, як Александра Шнайдера; вони прагнули завадити нашій роботі зі зміцнення обороноздатності Ютланда. Але тепер усе залишилося позаду, і я знову перетворився просто на капітана космічного корабля. А проте, щоб утримати тяньгонських агентів та бойовиків фармацевтичного консорціуму від спокуси банальної помсти, лейтенант Вінтерс приставив до мене охорону майже з усіх наявних космічних піхотинців, а поза тим нас супроводжувало ще три десятка відбірних поліцейських, яких надав новий комісар міської поліції Мустафа Хашемі. Видовище, скажу вам, було незабутнє.
Ще численніший поліційний ескорт, з залученням агентів спецслужб, супроводжував нас наступного дня в аеропорт, звідки вся наша група вилетіла чартерним рейсом на орбітальну станцію, де стояв у ангарі корвет „Оріон“. Представники вавілонської влади, прагнучи не допустити наостанок жодних інцидентів, розчистили для шатла просторий „коридор“, а з нашим прибуттям на станцію забезпечили нам швидку й безперешкодну посадку на корабель.
Буквально останньої хвилини вирішив полетіти з нам й адмірал Фаулер.
— Не знаю, наскільки я буду вам корисний, — сказав він мені. — Адже я давно перетворився з військового на адміністратора. Але я не можу залишатися осторонь, коли вашій планеті загрожує небезпека. Бо інакше я втрачу будь-яку повагу до себе. Та й онукам, коли вони підростуть, як я поясню, що роками набивав кишені ютландськими грошима, а щойно запахло паленим, сховався в кущі.