Реальна загроза
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Реальна загроза». Краткое содержание книги:
Під час першої ж своєї експедиції Александр потрапляє на далеку і досі нікому не відому планету Ютланд. Ця подія круто змінює все його життя, і він опиняється в епіцентрі прийдешньої міжпланетної війни...
— Ах, так, ти ще ж не в курсі. На мою пропозицію, схвалену твоїм батьком, у Зоряному Флоті Ютланда запроваджена нова структура літно-навігаційної служби, розрахована на суто оборонні дії. Розподіл пілотів по трьох або чотирьох групах ідеально годиться для експедиційного режиму — при міжзоряних перельотах. Такий порядок прийнятий в Астроекспедиції й на цивільних суднах; його практикують також і у ВКС тих планет, чия віськова доктрина передбачає ведення наступальних бойових дій з передислокацією частин флоту в інші системи. Ми ж не збираємося ні на кого нападати, а зайвих кадрів у нас немає, тому в наших умовах недоцільно й навіть шкідливо формувати групи за експедиційним принципом. Адже в такому разі навіть у розпал битви половина пілотів відсиджуватиметься в глибокому резерві, бо жоден корабель не може брати участь у бойових діях понад десять годин на добу. Ідеться про традиційну битву, з інтенсивним маневруванням у вакуумі.
Я кивнув. Дивна, на перший погляд, обставина: надсвітлові компоненти ходової системи корабля — вакуумні емітери й рушій Ронкеті — спокіно витримували тижні й місяці безперервного польоту в інсайді, а от від частих спливань і занурень швидко „перегрівалися“. Для емітерів основним фактором „перегріву“ була енергія, що надходила з бортового реактора на першому етапі занурення, коли вони ще не перебували у стані динамічної рівноваги з довколишнім середовищем. Надсвітловий рушій зазнавав перевантажень від постійної зміни режиму роботи — холостого, звичайного і форсованого. З цієї причини більшість війн як правило велися серією масованих атак тривалістю від шести до дев’яти годин. Після цього ворожі сторони розходилися і влаштовували перепочинок годин на дванадцять — чотирнадцять, що дозволяло „остигнути“ їхнім кораблям.
Проте так відбувалося за звичайних умов. У нашому випадку все було заплутаніше — і водночас простіше. Спершу бій на підступах до системи — за одними правилами. Потім планетарна оборона — зовсім за іншими. Тут уже й ми позбудемося можливості маневрування у вакуумі, а битва триватиме без перерви, скільки знадобиться для повної перемоги однієї зі сторін…
— Я теж над цим замислювався, — зауважив я. — На прикладі мого „Оріона“. Три постійні пілоти — це, звісно, замало. Дев’ять — необхідно для тривалих подорожей. А в межах системи, і справді — для корвета цілком досить шести штатних пилота. Дві групи по троє.
— Вірніше, три по двоє, — уточнив Павлов. — Штурман та навігатор. Це для несення чергувань. Якщо потрібно передислокувати корабель в інше місце, викликається ще один пілот і займає місце за пультом занурення. В нештатних ситуаціях екстрене занурення може здійснити навігатор. Або капітан, якщо він на містку. Або старший помічник. У бойовій обстановці чи під час навчань активується пульт помічника штурмана, формується Основна група з чотирьох пілотів, а решта двоє служать резервом. При планетарній обороні знову повертаємося до схеми „три по двоє“. Для корвета нормально.
— Цілком згоден з вами, сер, — відповів я. — До речі, ви часом не знаєте, на яке поповнення я можу розраховувати?
— А ти сам подумай, кого тобі можуть дати. Ти береш першим пілотом Вебера — класного професіонала. Купер і Девіс досвідчені льотчики, Прайс теж нічого, та й Елісон уже набила руку. Тому з великою ймовірністю можу спрогнозувати, що дві вакансії займуть молоді мічмани, які щойно пройшли піврічне стажування. Це не лякає тебе?
Я знизав плечима:
— Чого б це? Гадаєте, мені буде важче порозумітися з учорашніми стажистами, ніж з тими підлеглими, що мають більший від мого досвід?
— Саме так, — підтвердив Павлов. — Бо в тих пілотів, з якими ти вже літав, вистачило досвіду оцінити і твоє вміння, і твій потенціал. А новачки вважатимуть, що ти нічим не кращий від них, просто тобі пощастило мати батька-імператора. Але я певен, що ти і з цим упораєшся. — Він трохи помовчав. — Між іншим, можеш не вагатися й сміливо представляти Елісон до суб-лейтенантського звання. Мічмани в Зоряному Флоті Ютланда, це ті пілоти, хто ще не налітав шестисот годин в інсайді на штатних постах. А в Елісон, з урахуванням служби як на „Маріані“, так і на „Оріоні“, набігає понад тисячу двісті годин чистого вахтового часу.
— Дякую за пораду, сер, — щиро сказав я. — У мене вже виникала така думка, але я боявся, що… ну, що це розцінять як протекціонізм.
— Ніякого протекціонізму, — запевнив мене Павлов. — Елісон гарний пілот, я пишаюся нею. Тобою я також пишаюсь, але в твоєму професійносу зростанні було мало моєї заслуги. Ти прийшов до нас уже зрілим льотчиком і не потребував особливого ставлення. А от з Елісон і мені, й Томасону, і Яні з Вебером довелося добренько попрацювати. І я радий, що наші зусилля не пішли намарне. Елісон талановита, розумна, метка, має сильно розвинену інтуїцію. А що іще важливо — вона спокійна, зібрана, врівноважена і впевнена в собі. Рідкісні якості для дівчини з таким непростим дитинством.