У пошуках утраченого часу. Содом і Гоморра

Вражений цією більше карикатурою, ніж портретом, я замовкав; Селеста вважала, що це теж якась мудрація. «Га! Це чоло — таке нібито чисте, а чого тільки за ним не криється; щічки любі, свіженькі, наче мигдаль, рученьки м’якенькі, мов шовк, нігті, як пазурці» тощо. «А помилуйся, Маріє, як скупчено п’є він молоко, — дивлячись на нього, аж кортить помолитися. Яка поважна міна! Сюди б фотоапарат! Дитина, та й годі. То у вас тим збереглася така ясна цера, що ви п’єте молочко? Ох, який же він ще молодесенький! Ох, яка в нього гарна шкіра! Ви ніколи не зістарієтеся. Ви щасливчик, вам ні на кого не доведеться зводити руку, у вас вольовий погляд, вам досить глянути — і вас одразу послухають! Ого! Він уже важким духом дихає! Підхопився, забринів, як струна!»