У пошуках утраченого часу. Содом і Гоморра

Франсуазі не подобалося, що ці дві, як вона висловлювалася, «оманниці», заходили до мене справляти балачку. Директор, який через своїх підлеглих стежив за всім, що діялося в готелі, зауважив мені, що постояльцям не личить базікати з тими, хто на дорученні. А я, ставлячи моїх «оманниць» вище за всіх дам, замешканих у готелі, тільки розреготався йому в обличчя — спробуй йому щось розтлумачити, все одно не втне. І сестри, як і раніше, заходили до мене. «Диви, Маріє, які в нього делікатні риси. Чудово вималювана мініатюра, хоч на вітрину виставляй, так і пориває очі. А рухи! А вже слухати його можна день і ніч».

Не знаю, який бзик змусив чужоземку привезти їх із собою: не знаючи ні історії, ні географії, вона облом ненавиділа усіх англійців, німців, росіян, італійців, усю цю чужинецьку «шушваль», а любила тільки французів, та й то не всіх. Обличчя стільки зберегли вологу податливість глею їхніх рідних річок, що тільки-но заходила мова про якогось чужоземця, замешканого в готелі, у Селести і в Марії, коли вони повторювали його слова, лиця ставали як у нього, рот як у нього, очі як у нього — так і поривало закарбувати ці чудові театральні маски. Селеста, удаючи, ніби тільки передає те, що казав директор або хтось із моїх знайомих, присмачувала свою розповідь украпленнями, з яких визирали всі вади Блока, голови суду тощо. Звіт про найпростіше доручення, яке вона послужливо зголосилася виконати, оберталося в неї на незвичайне портретування. Сестри ніколи нічого не читали, навіть газет. Одного разу вони побачили на моєму ліжку книгу. Була то збірка чудових віршів маловідомого поета Сен-Леже Леже. Селеста прочитала кілька сторінок і спитала мене: «А ви певні, що це вірші, а не загадки?» Звісно, для особи, яка вивчила в дитинстві тільки одного вірша: «Відцвітає під місяцем без», бракувало якоїсь ланки. Гадаю, їхнє вперте небажання чогось навчитися почасти пояснювалося нездоровим підсонням їхньої малої батьківщини. А проте вони були обдарованіші за деяких поетів, але тільки скромніші за багатьох із них. Коли Селеста виголошувала щось дуже цікаве, а я, не затямивши гаразд, просив її повторити, вона присягалася, що забула. Вони ніколи б не прочитали, але й не написали б жодної книжки.