У пошуках утраченого часу. Содом і Гоморра

Але через кілька днів мій здогад про молодиччині нахили підтвердився, не помилився я і в тім, що вони з Альбертиною знайомі. Коли в казино сходилися дівчата, яких вабило одну до одної, зазвичай там виникало якесь світлове явище, між ними ніби простягалася фосфорична стежка. Зауважу, між іншим, що саме з допомогою такої матеріялізації — хоч би яка невагома вона була — завдяки цим вогненним астральним знакам розпорошена Гоморра намагається в кожному місті, в кожній селитьбі згуртувати своїх порізнених мешканок, відбудувати біблійний град, тоді як ті самі зусилля роблять — бодай з метою тимчасового відродження — вигнанці з Содома, охоплені ностальгією, роблять іноді особи двоєдушні, а подекуди й зухи.

Якось я побачив молоду жінку, яку Альбертина ніби не впізнавала, власне, тієї хвилі, коли її минала Блокова кузина. Очі в молодички заясніли зорями, але можна було ручитися, що вона не знайома з молодою жидівкою. Вона побачила її вперше, відчула до неї потяг, але вже не мала тієї певности, яку показувала щодо Альбертини, на чиє побратимство дуже сподівалася і чия холодність дуже її здивувала — такий подив буває на обличчі того, хто не живе в Парижі, але зжився з ним, коли після чергового приїзду він нараз бачить, як на місці театрика, де він так любив бавити вечори, збудували банк.

Блокова кузина сіла до столика й почала гортати часопис. Незабаром до того самого столика ніби знічев’я підсіла молодичка. Якби невдовзі ми заглянули під столик, то побачили б, як змагаються їхні ступні, як сплітаються їхні руки й ноги. Потім прийшли слова, почалася розмова, і простодушний молодиччин чоловік, розшукавши її нарешті, дуже здивувався, коли почув, що вона щось уже планує на вечір із дівчиною, йому незнайомою. Блокову кузину дружина відрекомендувала йому як подругу дитинства, буркнувши її ім’я так, що годі було щось розібрати, бо забула спитати, як ту звуть. Мужева присутність змусила їх зробити ще один крок до зближення, вони стали тикати одна одній, бо нібито разом колись черничили; над цим черниченням вони нареготалися досхочу, так само як над оступаченим чоловіком, а що вже потім нажирувалися, то можна тільки уявити.

Я б не сказав, щоб Альбертина десь у казино або на пляжі пускалася берега з дівчатами. Радше мені здавалося, ніби вона занадто холодна, байдужа, в чому я, зрештою, бачив не так наслідок доброго виховання, як хитрощі, розраховані на те, щоб замести сліди. Вона завела особливу манеру — відповідати дівчині швидко, ввічливо, крижаним і дуже гучним голосом: «Так, о п’ятій я йду на теніс. Купатися піду завтра близько восьмої» — і зараз же йти геть. Така манера страшенно скидалася на фінт, на те, що вона призначала побачення або, точніше, що, умовившись про зустріч пошепки, вголос кидала, «аби ніхто нічого не подумав», ці малозначущі фрази. І коли потім Альбертина сідала на ровер і гнала щодуху, я вже не міг прогнати думки, що вона квапиться до тієї, до котрої ледве озвалася.