Кров і пісок
- Автор: Ибаньес Висенте Бласко
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Віктор І. Шовкун
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Кров і пісок». Краткое содержание книги:
Насйональ сидів у кареті поруч із маестро, насуплений і похмурий. Сьогодні день виборів; але товариші з квадрильї навіть не чули про це. Усі говорили тільки про смерть Плюмітаса та про кориду.
До самого полудня бандерильєро працював сьогодні з товаришами по комітету «задля ідеї». Клятуща корида, вона заважає йому виконати свій обов’язок громадянина — привести до виборчих урн кількох друзів, що так і не проголосують, як він не прийде по них!
На виборчі пункти пішли тільки «ідейні», а місто, здавалося, не мало найменшої уяви про те, що сьогодні вибори. На всіх перехрестях купками стояли люди, палко сперечаючись між собою, але сперечалися вони тільки про бій биків. Що за народ!.. Насйональ обурено подумав, що якби не ця байдужість, вороги не посміли б удаватися до підступів і насильства, не вкинули б до в’язниці дона Хоселіто, який із красномовністю трибуна виступив проти несправедливості, не заарештували б його друзів.
Бандерильєро хотів би розділити їхню мученицьку долю, а натомість був змушений одягати костюм тореро і йти до свого маестро. І таке знущання над громадянам залишиться безкарним? І народ не повстане?
Їдучи однією з вулиць, прилеглих до Кампани, тореро побачили оддалік великий натовп. Люди галасували й вимахували палицями, немов збиралися бунтувати. Поліцаї тіснили розхвильовану юрбу, відбиваючи удари палиць шаблями і луплячи направо, наліво плазом.
Насйональ підхопився на ноги, готуючись вискочити з карети. Нарешті! Настала сподівана мить!..
— Революція! Народ узявся за зброю!
Але маестро, не знаючи, сміятися йому чи сердитись, штурханом посадив бандерильєро на місце.
— Не будь йолопом, Себастьяне. Тобі всюди ввижаються революції та заколоти.
Тореро з квадрильї зареготали, одразу здогадавшись, що там насправді діється. Коли в касі на вулиці Кампана оголосили, що всі квитки на кориду продано, народ у благородному гніві кинувся палити будку, а поліція розганяла збурений натовп... Насйональ сумно похнюпив голову.
— Реакція й темнота! От якби вони вміли читати й писати...
Тореро прибули в цирк. Коли квадрильї вийшли на арену, їх зустріла бурхлива овація, нескінченні оплески. Усі вони призначалися для Гальярдо. Публіка вітала його перший виступ після тяжкого поранення, про яке стільки говорено по всій Іспанії.
Коли Гальярдо вийшов убити свого першого бика, знову знялася буря оплесків та вітальних вигуків. З усіх лож дивилися на нього в біноклі жінки в білих мантильях; на сонячному боці кричали й аплодували не менше, ніж у затінених рядах. Навіть вороги піддалися загальному спалаху приязні. Бідолаха! Він стільки вистраждав!.. Амфітеатр цілком належав Гальярдо. Ніколи ще публіка не вітала його так одностайно.
Матадор скинув берет перед ложею президента і виголосив посвяту. Оле! Оле! Ніхто не почув жодного слова, але всі прийшли в захват. Мабуть, чудово сказано! Аплодисменти проводжали Гальярдо, аж поки він підійшов до бика.
Запала очікувальна тиша. Матадор підступив до тварини й махнув мулетою, але підступив не так близько, як бувало раніше, коли він хвилював публіку до нестями, тицяючи червоним клаптем у самісіньку морду. По притихлих рядах амфітеатру прокотилася хвиля подиву, але ніхто не сказав ні слова. Гальярдо кілька разів тупнув ногою, роздражнюючи бика, і той нарешті ліниво подався вперед, але не встиг він пробігти під мулетою, як тореро з видимою поквапністю відскочив убік. Глядачі здивовано перезирнулись. Як це розуміти?..
Матадор побачив зовсім поруч Насйоналя, а трохи далі ще одного тореро зі своєї квадрильї, але цього разу не звелів: «Усі з арени!»
По рядах амфітеатру прокотився гомін, глядачі палко засперечалися. Друзі матадора визнали за потрібне пояснити незрозумілу поведінку свого улюбленця.
— Він ще не зовсім одужав. Рано йому виступати!.. Хіба не бачите?..
Двоє тореро вимахували плащами, допомагаючи матадорові в його маневрах. Бик очманіло гасав поміж червоних полотнищ і тільки-но кидався на мулету, як уже бачив перед очима плащ, що відманював його від еспади.
Мабуть, Гальярдо вирішив, що треба якомога скоріше покінчити з цим дивним становищем. Він став у позицію, підняв шпагу й кинувся на бика.
Серед глядачів прокотився розгублений гомін. Шпага увійшла менше ніж на третину й, задрижавши, ледь трималась у шиї бика. Матадор відскочив від рогів раніше, ніж устиг угородити лезо по руків’я.
— Зате який точний удар! — кричали шанувальники Гальярдо, показуючи на шпагу, і гучно зааплодували, прагнучи заглушити оплесками гомін невдоволення, викликаний невдачею матадора.