Історія однієї істерії
- Автор: Потанина Ирина Сергеевна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес
- ISBN: 978-966-2938-59-3
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Історія однієї істерії». Краткое содержание книги:
Не сумуйте, все це чекає на вас і в новому романі, останньому з цього циклу. А на додачу — ще безліч не менш цікавих персонажів: унікальний письменник Хомутов і його лиховісний з вигляду друг-глухонімий, видавець-ідеаліст, що перебуває в полоні власних ілюзій, неперевершена режисерка молодіжного театру «Сюр» з безліччю найкумедніших дивацтв і її вихованці, такі, як голомоза, та не позбавлена шарму дівчинка на прізвисько Тигра, трішки нервова Ксенія, її подруги Лариса з Аллою, що полюбляють чомусь таємниче зникати, й нарешті, причина всіх нещасть цих дівчаток — талановитий і демонічний Кирило… Чого вони всі накоять цього разу, ми переповідати не будемо. Але повірте: пригоди, які ви переживете з ними разом, такі само захопливі, як і в попередніх книжках циклу.
Я раптом побачила аналогію зі своїм випендрюванням перед Георгієм: «Знатиме, як вважати мою справу несерйозною!».
«Ет, Жорочко, а ти там, напевне, хвилюєшся тепер, місця собі не знаходиш. Це я все гралася! Насправді ж зовсім не хотіла завдавати тобі такого клопоту… Якщо виберуся звідси, зобов’язуюся навіть вибачитись за самодіяльність», — по думки проголосила я і раптом відчула гострий напад жалощів до себе. Ну, як можна було попастися! Адже знала, що це пастка! Ні, з такими дурними мізками мені довіку не придумати, як звідси вибратися…
— Загалом, — провадила Лариса, — я в це вогнище Мистецтва повірила. А що? Усе виправдано з наукового погляду. Зосередження певних енергій. Звичайний егрегор. Історія ж знає купу прикладів, коли такі місця дійсно знаходилися й працювали, і виконували бажання… — дівчинка говорила злобливо, ніби глузуючи з самої себе. — Природно, що мені страшенно закортіло скористатися.
— Фе, — мимоволі скривилась я, — і чому ми не бачимо нічого ганебного в бажанні поексплуатувати диво?
— Як чому? — Лариса підняла білясті брови. Відчувалося, що вона багато думала про це. — Хомутов правильно написав: тому, що давно визнали власну недосконалість. Усі ми відбулися як тварини, всі ми, по суті, тварини… «Хочу, щоб у мене все було, а мені для цього нічого не треба було робити», — це наші рідні, тваринні інстинкти. Можна болісно боротися з ними, а можна впокорюватися і…
— Перетворюватись на череду баранів, — чомусь завелась я. — Не забудь, саме завдяки цим рідним тваринним інстинктам тебе змогли заманити в пастку… І навіть не в цьому річ… Просто якесь нечисте це прагнення отримувати, не віддаючи.
Колись чула проповідь американського священика для залучення молоді до їхньої церкви. Основною думкою було ось що: «Дух Христа працює і донині!». Малося на увазі — «працює на нас».
«Це ж як треба примітивізувати людей настільки, щоб сподіватися такою дешевою спекуляцією зацікавити їх?» — подумала я тоді. Потім озирнулася навсібіч і знайшла незліченну кількість слухачів, які вірили і переймалися… І так гидко мені тоді стало!
— Я знаю, — тихо мовила Лариса, — тепер знаю. Не через те, що тепер боюся пасток… Просто, тому що був час усе обміркувати. Вірити не можна з корисливості чи страху. Від цього у Віри обламуються крила.
Зненацька Алла зареготала.
— Вибачте, — підморгнула нам вона, — Ларка так серйозно говорила, а мені уявилося, що вона зараз скаже: «Від цього у Віри обламуються пазурі». Уявляєте?
Обстановка розрядилася, а я подумала, що Алла не така проста, якою хоче здаватися. І взагалі, втовкмачена мені Кирилом і театральною метушнею навколо ролей думка, мовляв, Алла з Ларисою — найяскравіші представниці елітарної породи ідіоток, давно вже здавалося мені сущою вигадкою. З цими дівчатками було приємно й цікаво спілкуватися. Я була справді рада, що знайшла їх.
— Годі філософствувати, — провадила друга Героїня. — Я, наприклад, сюди без жодних інстинктів, просто з цікавості пішла. Подивитися, дійсно таке місце в нашому місті є, чи бреше писака. Ну, настільки всі прикмети сходилися, що нерозумно було не перевірити.
— М-да… Немає рівних силі слова, — пробурмотіла я.
І раптом усвідомила все й відчула захват. Це ж треба було так прорахувати!? Оце Кирило… Я одночасно й захоплювалася, і боялась цієї людини. Тепер я розуміла, чому Ксенія була так налякана. Бути коханою такого чоловіка — гра з вогнем.
— Ксенія! — раптом уголос промовила я і пожвавилася. — Дівчатка, радіймо! Сам злочинець незабаром прийде нас звільняти!
— Марить на нервовому ґрунті, — прокоментувала мої слова Лариса.
Алла цитькнула на неї і вся перетворилася на слух.
Довелося розповісти акторкам про мою розмову з Ксенією, про докази проти Кирила, про те, хто насправді все це підлаштував.
— Ні! Цього не може бути! — на Ларису було шкода глянути. Вона просто відмовлялась вірити мені. — Адже Кир був зовсім інший…
— Геній зі складною вдачею. Хам. Але все одно «свій», — підтримала співкамерницю Алла. — «З наших». Із тих, що найнесамовитіше заступатиметься за тебе, якщо зовнішній світ почне атакувати…
— Але факти залишаються фактами, — якомога м’якше промовила я. — Напевне, він теж перечитався хомутовських оповідань і вирішив не боротися зі своїми тваринними позиваннями. Захотів підкорити собі світ — і підкорив. Відігрався за відмову Ксенії, за неслухняність Зінаїди Максимівни. За те, що всі ви вважали його писанину нежиттєвою, неправдоподібною. Вважали, а повірили, чи не так? Мені саме в цьому й бачаться мотиви його вчинків.