Історія однієї істерії

Дівчина діловито підбігла до середніх дверей і зі звірячим запалом накинулася на них. Двері не піддавалися. Алла раптом почала вигукувати дивні напівлайки, напівгарчання, напівсхлипування. Потім вона пильно оглянула стіни й раптом почала бити по них кулаками.

— Як я й казала! Пастка трьох дверей! Ну, не плач! — Лариса безглуздо тупцювала посеред кімнати. — Не плач, Аллочко. Все буде добре… Раз навіть детектив нас знайшла, значить, і хтось розумний теж знайде.

Я збиралася обуритись, але тут Алла заревла вголос.

— І будемо ми тут сидіти дружною юрбою з усіма, хто нас знайде, — голосила вона. — В нас харчів на всіх не вистачить!

— Ну, йди сюди, — вела далі Лариса, — там небезпечно стояти. Можеш залишитися поміж двох дверей, якщо детектив випадково зійде зі свого місця. У фільмі так один і помер…

— Пробачте, пані детектив, а коли до нас приїде допомога?

Я не знайшла, що відповісти. Усе, що відбувалося, здавалось мені нереальним. Я ж власноруч відчиняла ті двері хвилину тому… Чому ж у Алли не вийшло? Підходити й пробувати я не стала — боялась поворухнутися й накликати замикання й цих, останніх, дверей.

— Власне, хто пояснить, що діється? — запитала я по тривалій паузі.

— Ми в пастці, — проревла у відповідь Алла.

— І ви разом з нами, — трохи зарозуміло втішила мене Лариса.

— Подробиці! — зажадала я.

— Пастка трьох дверей, — терпляче взялася вона пояснювати. — Можна ввійти, але не можна вийти. Давайте я намалюю вам схему.

Дівчина заходилась креслити на курній підлозі.

— Є троє дверей. Замки, я думаю, керуються електронікою. Ой, тільки не відпустіть цих дверей, будь ласка, — вона обійшла мене, мов меблі, вийшла в передпокій і особисто оглянула підлогу та стіни. — Точно! — радісно тицьнула пальцем у якийсь круглий отвір в стіні. — Як я й припускала — тут теж фотоелемент. Якби ми попалися до єгипетських жерців, тут би вся підлога в потаємних педалях була. Тому що їхня система — механічна. А наша, виходить, цілком електрична.

— Тим простіше її зламати, — почала заспокоюватись Алла. — Це навіть добре. Якщо замки електричні, виходить, десь повинен бути центральний пульт. Щоб людина, яка знає код, могла відмикати замки.

— Які замки? — я нічого не розуміла й вирішила втрутитися.

— Ось такі, — Лара показала мені на торець дверей. Згори й знизу всередині дверей причаїлися язички замка. Зважаючи на розміри зрізу, могутні й непохитні. І як я примудрилася не оглянути на предмет їхньої наявності попередні двері?

— Звичайно, всі коліщата й клямки, що ви бачили на попередніх дверях, — бутафорія, — провадила Лариса. — Психологічна приманка. Людина бачить, що є можливість відімкнути якийсь замок, і відразу ж відчуває потребу це зробити. Кидається до наступних дверей і підписує собі вирок.

— Красива ідея, — не стрималась я.

— Схема самої пастки ще гарніша. Витрат майже ніяких. Брат нашого Хомутова, батько Кира, власник магазину дверей. Там увесь склад такими забитий. Ось цей триклятий Хомутов і користується братовим багатством… Попросив, скажімо, двері в борг… Звичайно, нікому не сказав, що надивився кепських фільмів і тепер збирається будувати з братового майна вишукану людиноловку.