Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга

Кампанія 1648 р. принесла блискучі перемоги над кварцяною коронною армією у Жовтоводській і Корсунській битвах та над шляхетським ополченням у Пилявецькій битві й завершилася походом повстанського війська під Львів і Замостя. Річ Посполита стояла на межі воєнної катастрофи. Але Б. Хмельницький ще не позбувся ілюзії, що сильна королівська влада може розв’язати українські проблеми, і пішов на перемир’я. Перебуваючи під Замостям, Б. Хмельницький активно впливав на вибори короля в Польщі» [146, с. 79].

Слід пам’ятати, що польський король Владислав IV помер 20 травня 1648 року, і поляки обрали королем його молодшого сина, що став іменуватися Яном II Казимиром тільки в кінці 1648-го.

«1648 рік завершився урочистим в’їздом гетьмана до стольного Києва. Народ захоплено вітав вождя. В урочистій зустрічі Хмельницького брало участь численне духовенство на чолі з митрополитом С. Косовим, присутній був і Єрусалимський патріарх Паїсій. Гетьмана вітали посланці від Молдови, Туреччини, Семигороддя, Валахії. Всі ці обставини змінили настрої й плани гетьмана. Досі він не піднімався вище інтересів свого стану — козацтва; тепер же він усвідомив свої обов’язки щодо всього народу. В лютому 1649 р. у Переяславі розпочалися українсько-польські переговори, їх перебіг показав, що на цей час гетьман, переосмисливши уроки минулорічної боротьби, вперше в історії української суспільно-політичної думки сформулював основні принципи національної державної ідеї. Протягом цього часу відбувалися серйозні зміни в самосвідомості українців: прискорюється розвиток ідеї Батьківщини (я би сказав — повертається ідея Батьківщини та рідної землі. — В.Б.), її єдності та незалежності, чуття спільної мети й національної ідентичності (які ми втратили, коли національна еліта скатоличилась, та які знову відновилися, коли нова українська козацька еліта повернулася в лоно народу. — В.Б.). Під час переговорів у Переяславі полковник Ф. Джалалій заявив польським послам: «Майте для себе Польщу, а Україна нам, козакам, належить». Значні зрушення у психології переможців виявилися в промові Б. Хмельницького перед польськими послами: «Визволю з лядської неволі народ руський увесь… Поможе мені в цьому вся чернь, по Люблін, по Краків, від якої я не відступаю і не відступлю, бо це права рука наша… Правда є, що я мала і незначна людина, але Бог дав мені, що я є єдиновладцем, самодержцем руським. За границю на війну не піду… Досить тепер маю вигоди, достатку і пожитку в землі і князівстві моїм, по Львів, Холм і Галич. А ставши над Віслою, скажу дальшим ляхам: сидіть і мовчіть ляхи… Не залишиться тут нога жодного князя і шляхетки на Україні, а схоче котрий з нами хліб їсти, хай буде послушний Запорозькому Війську…» [146, с. 79].