Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #3
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4534-6
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга». Краткое содержание книги:
Дослідження буде корисне для тих, хто цікавиться правдивим, несфальшованим описом подій минувшини.
Тричі схилімо!!!
І вічно пам’ятаймо!!!
«Від Берестечка польська армія під керівництвом коронного гетьмана М. Потоцького вирушила на Київщину, їй назустріч і на допомогу з тилу на Київ поспішала армія Я. Радзивілла. Хмельницький розпочав підготовку до нових боїв з ворогом. Тоді до нього приєднався і Богун… Проте тимчасові тяжкі невдачі й відсутність належної кількості збройних сил змусили українського гетьмана піти на підписання зі шляхетським урядом мирної угоди в Білій Церкві 18 (28) вересня 1651 р.» [226, с. 95].
Як свідчать сучасні українські історики, Білоцерківська мирна угода була підписана «після затяжних боїв під Білою Церквою». Зазначимо, що український народ не сприйняв цього замирення, виразивши своє бачення в народній думі. Послухаємо:
«Ей, чи гаразд, чи добре наш гетьман Хмельницький починив, що з ляхами, із мостовитими (панами) у Білій Церкві замирив», — саме так ставилося запитання в одній з народних дум» [226, с. 95].
Та що цікаво — польський сейм і цю, Білоцерківську, мирну угоду не затвердив. Як Польща, так і Україна готувались продовжувати війну. І така нагода трапилася на початку 1652 року.
б) Битва під Батогом.
[22–23 травня (1–2 червня) 1652 року]
«Невдала загалом для української держави воєнна кампанія 1651 року призвела до тяжкого Білоцерківського договору. Досягнені в попередні роки здобутки під час війни за незалежність України опинилися під загрозою. Річ Посполита прагнула ліквідувати Гетьманщину і реставрувати на її землях старий колоніальний режим. Зручну нагоду для цього польське командування побачило навесні 1652, коли до Молдови вирушив загін Т. Хмельницького, сина гетьмана. Метою цього походу було добитися від молдавського правителя В. Лупула виконання умов українсько-молдавського договору і насамперед укласти династичний шлюб між Т. Хмельницьким і Розандою, дочкою господаря.
Поблизу Батога на березі Південного Бугу польський гетьман коронний М. Калиновський влаштував на шляху Т. Хмельницького потужний табір із 20-тисячним військом. Але ініціативу перехопив Б(огдан) Хмельницький, який з великим українсько-татарським військом вирушив за загоном сина. 31.5 (травня. — В.Б.) за новим стилем союзні війська почали обхідний маневр, а 1.6 (червня. — В.Б.) змусили польську армію залишити поле битви і сховатися в таборі. З підходом головних сил української армії, представлених Чигиринським, Черкаським, Корсунським і Переяславським полками, розпочався генеральний штурм польського табору. Під тиском українських козаків військо Речі Посполитої стало панікувати. Калиновський навіть дав наказ стріляти по втікачах. Полякам вдалося ще трохи протриматися, але після прориву їхньої оборони козаками І. Богуна доля битви була вирішена. Армія Речі Посполитої була розгромлена вщент, сам Калиновський був забитий ординцем. Загинув командуючий артилерією Пшеємський, брат майбутнього короля Яна Собеського Марек та ін. Довідавшись про катастрофу під Батогом, польські воєначальники, які поспішали на допомогу Калиновському, повернули назад» [223, с. 74].
Ще в ті часи перемогу Богдана Хмельницького під Батогом порівнювали з перемогою Ганнібала 216 року до нової ери під Каннами. Ця звитяга українського гетьмана засвідчила його воєнний геній, велику потугу української армії. Після Батозької перемоги польські військові гарнізони змушені були покинути більшу частину України. Кордон знову відсунувся на річку Случ, як було визначено Зборівським договором 1649 року.
Слід дещо розповісти про Зборівський договір 1649 року. Зазначимо, що за ним — польський уряд і, взагалі, Польща змушені були визнати офіційно козацьку (українську) автономію. У січні 1650 року «польський сейм затвердив статті Зборівського договору в дуже загальних виразах, але Польща не збиралася… їх виконувати». З польського боку Зборівський договір підписали: король Ян II Казимир, сенатори, члени уряду, присутні на переговорах та інші. Серед них — Є. Осолінський, Я. Радзивілл, князь Заславський, А. Кисіль, з українського боку — гетьман Богдан Хмельницький. «В ролі посередника виступив кримський хан Іслам-Гірей III» [146, с. 199].
«Згідно з договором, козацький реєстр… (становив. — В.Б.) 40 тисяч… Під владою гетьмана Хмельницького визнавалася територія трьох воєводств — Київського, Брацлавського і Чернігівського. Підрозділам польських військ заборонялося прибувати сюди і розташовуватися на постій. Державні посади тут могли обіймати лише особи православної віри (українці). Західна межа козацької території встановлювалася по лінії Ямпіль — Вінниця — Користишів. Чигирин переходив у володіння гетьмана. Православний Київський митрополит діставав місце в польському сенаті. Питання про ліквідацію уніатської церкви в Україні мав розв’язати польський сейм» [146, с. 199].