Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
За десять хвилин Фея та нічний сторож стояли вже перед черговим поліцейським.
- Нам треба поговорити з начальником поліції,- заявила Фея.
- В таку пізню годину? Ви, мабуть, спросоння. Начальник поліції буде тут лише о дев'ятій годині ранку.
- Зараз же покличте його!..
- Покликати зараз? Та ви з глузду з'їхали!.. Розгніваній Феї увірвався терпець.
- Що?! Я з глузду з'їхала? Та чи ти тямиш, що верзеш? Та щоб ти знав, я майже баронеса. І запам'ятай, якщо ти не викличеш мені негайно начальника поліції, каятимешся все своє життя!
Пихатість чергового поліцейського як у воду впала. Бідолаха мусив скоритися. Викликаючи по телефону начальника поліції, він люто поглядав на сторожа, який не приховував своєї великої втіхи і відверто потирав руки з радощів. [259]
Начальник поліції з'явився заспаний. Фея напустилася й на нього. Що за темперамент, друзі мої! Ця сердита старенька вміла тримати в руках людей!
- Гарний начальник, що й казати! Як це ви дозволяєте держати цілісіньку ніч під арештом сердешну дитину?
- Та що ви, я нікого не тримаю під арештом! Хлопець сам залишився тут. Він хоче, щоб його допитали.
- Ага, он воно як? Що ж, зробіть йому допит. Але мерщій, бо я поставила варити каву.
Поліцейський пішов будити Франческо. У бідного хлопця всі кістки боліли від утоми. Та коли Франческо побачив Фею, у нього мороз пішов поза шкірою.
«Звичайно, вона прийшла звинуватити мене,- вирішив Франческо.- Адже Фея стільки разів бачила, як я стояв перед вітриною її крамниці! Вона, певне, вважає, що це я привів злодіїв...»
- Синьйоро, я нічого не брав!-вихопилося мимоволі у Франческо.- Повірте, то я зняв тривогу, щоб усі почули...
- Вірю тобі: це ти врятував мене від пограбування!- промовила Фея тоном, що не припускав ніяких заперечень.- Тепер я все розумію. Ходімо додому!..
- Хвилиночку!- втрутився начальник поліції.- А звідки ви знаєте, що це було саме так, як каже хлопець? Адже він міг і збрехати. Вам відомо, що ми його зловили вкупі з двома найнебезпечнішими в нашому місті грабіжниками?
- Ну й що з того? Невже ви думаєте, що я вже така стара, що навіть не тямлю, коли дитина говорить правду, а коли бреше? Цей хлопчина врятував мою крамницю від пограбування, а ви, замість того, щоб нагородити його за цей вчинок, посадили в тюрму! Гарна мені справедливість, що й казати! Але про це вже я сама потурбуюся і віддячу дитині, як належить... Ходімо, хлопче!
Начальник поліції тільки розвів руками. Бо що, справді, вдієш з цією грізною бабусею? А Фея схопила Франческо за руку, суворо й грізно глянула на поліцейських, які аж очі позаплющували, щоб не осліпнути від того погляду, і повагом рушила до дверей. Вартові відсалютували їй, наче справжньому генералові. І запевняю вас, [260] що Фея в цю мить була величніша за найвідоміших генералів в історії, так урочисто вона йшла.
Нічний сторож стрибнув на велосипед, але на радощах схибив, прелетів через сідло і впав на сніг.
- Дуже забилися?- запитала його Фея.
- Анітрохи! Це все з радощів,- пояснив сторож. Попрощавшися з Франческо, він шанобливо поцілував Феїну ручку (повага, якої заслуговує лише велика синьйора!) і швидко погнав велосипеда додому.
- Симпатичний синьйор!- зауважила Фея, глянувши на руку, яку поцілував сторож.- Знає, як поводитися із справжньою синьйорою...
Другою рукою вона міцно тримала спітнілу від хвилювання руку Франческо. Як бачимо, не така вже й лиха була ця Фея: адже це вона визволила бідного хлопця і зараз вела його містом, мов рідна турботлива бабуся!
Служниця Тереза очам своїм не повірила, побачивши на порозі Фею з Франческо. Вона хутко приготувала третю чашку кави і дістала з шафи скляну вазу з сухим давнім печивом. Воно було тверде, як цемент, але зуби Франческо були міцніші: він хрумав печиво, аж поки у вазі не лишилося й крихти.
- Дивилася я на тебе, як ти хрумав сухе печиво, і мені аж заздрісно ставало, от би мені твої зуби!- промовила, зітхаючи, Фея.
Франческо, усміхаючись, дивився на неї. Потім підвівся і промовив:
- Треба йти додому, а то мама, певно, вже хвилюється!
Фея почухала за вухом.
- Не хотілося б пускати тебе з порожніми руками,- промовила вона,- але в крамниці хоч підпали - жодної тобі іграшки. Залишилися хіба одні миші. Знаю: тобі подобався той прекрасний електричний поїзд - Голуба Стріла. Проте куди вона поділася - сама не знаю.