Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
Собачка спробував був розмовляти сам з собою. Він став біля однієї калюжі і почав балакати до свого відображення у воді.
- Куди ти прямуєш, бідний, всіма забутий і мало не до смерті замерзлий цуцику?
- Куди ти прямуєш, бідний, всіма забутий і мало не до смерті замерзлий цуцику? - відповіла йому, мов луна, калюжа.
- Чого ти повторюєш мої слова?
- Чого ти повторюєш мої слова? - відповіло йому відображення в калюжі.
- Ти дурень! - розсердився Курдуплик.
- Ти дурень! - відповіло йому і відображення.
От бачите, як погано бути самотнім! Зразу ж стаєш сумним і не при розумі...
Курдуплик віддав би половину свого хвоста, аби тільки знайти хоч якогось товариша. От чому він спробував наздогнати розсильного на велосипеді, але не зміг, бо той уже далеко від'їхав.
Висолопивши язика, песик зупинився, як тільки чоловіка не стало видно. Та ось з-за рогу виїхав ще один велосипедист, і Курдуплик зопалу кинувся радо йому назустріч. Від несподіванки велосипедист загальмував, втратив рівновагу і впав у засніжений рівчак. [264]
- Паршиве, кляте щеня! - вилаявся він, опинившись у рівчаку. Потім швидко зліпив міцну сніжку і жбурнув у цуцика. Сніжка попала в саме око. Курдуплик жалібно заскавучав і дременув через вулицю. А вже, здавалося, і пощастило! Ото знайшов друга!
Собачка сів біля дерева і почав терти лапкою око, з якого весь час лилися сльози. Око так нестерпно пекло, що цуцик охоче б видряпав його, аби тільки позбутися страшенного болю.
Тим часом починало світати. Чорне небо, сіріючи, піднімалося все вище й вище над будинками. Посунули, розчісуючись об гострі дахи, сірі хмари.
«Хоч би місяць з'явився! Я б хоч погавкав на нього, як це роблять усі собаки!» - подумав Курдуплик.
Усі собаки так роблять, але ж ти, любий Курдуплику, навіть гавкати не вмієш!
Песик довго думав, чому він не вміє гавкати. Всі собаки вміють, а він один - ні! Може, тому, що такий маленький? Чи, може, тому, що мало вправлявся?
Непомітно для самого себе Курдуплик почав потихеньку гавкати. Але з його горла вихоплювалося жалісне пронизливе скавуління, від якого навіть каміння, і те заплакало б, якби почуло. Та каміння не має вух, а от жителі міста - мають. Ось одне, друге, а потім і третє вікно відчинилося над головою в собачки.
- Що за концерт! - обурився хтось.
- Куди дивиться мер міста? Чому не переловлять оцих приблудних собак!
- Треба провчити його!
- Кого, мера?
- Та ні, спершу собаку!
І з двох чи трьох тазиків хлюпнули на бідного собачку холодною, мов крига, водою. Наш співець тільки жалібно заскавчав і дременув чимдуж навтіки.
«Ото щастить! - бідкався присоромлений і збентежений Курдуплик.- Так швидше на той світ попадеш, ніж навчишся гавкати».
Бідний песик був у відчаї.
«Краще б пішов я з усіма друзями,- думав Курдуплик.- Вони, напевне, вже сидять усі по теплих кімнатах і чекають, коли попрокидаються діти і почнуть з ними [265] гратися. А чого досяг я своєю собачою вірністю хлопчику Франческо? Що ж мені тепер діяти? Куди подітися? Лишається одне - вмерти...»
Вирішивши загинути, Курдуплик простягся на трамвайній колії. Перші вагони вже згорнули сніг із сталевих рейок, і вони вилискували синюватим світлом у блідому світанку. Колія легенько здригалася: наближався трамвай.
Час настав. Прощавай, Курдуплику! Тобі не пощастило в житті. Зустрінь же смерть сміливо, так, як Генерал! На твоєму прикладі всі безпритульні собаки переконаються, що ніколи не треба залишатися самотніми.
Трамвай швидко гнав прямісінько на Курдуплика. Та раптом, за кілька кроків від собачки, заскреготали гальма, і вагон зупинився. Вмить з нього зістрибнув вагоновод.
- Диви, собака! Собака здумав порішити себе... Чи бачили коли-небудь таке?
Курдуплик схопився з рейки і, підібгавши з сорому хвоста, кинувся навтіки. Навіть умерти не дадуть спокійно! Що він зробив поганого?