Історія польсько-українських конфліктів т.1

— Яворський-Мартич Ян — війт колективної гміни Турка, Ільник, Явора, Мельничне. Людина енергійна, повен запалу у цьому напрямку, користується повагою у місцевого населення. У переконаннях цієї людини не можна сумніватись. Крім того, дружина Яворського є полькою, сестра підполковника Цадека, командира 5 ппс у Саноку.

Як видно з переліку осіб, зацікавлених шляхетською справою, то у самому місті Турка буквально немає з ким ні розмовляти, ні працювати, крім сенатора п. Пульнаровича і війта Яворського.

— Зубрицький, війт колективної гміни Ясьонка Масьова, користується повагою. Лояльний і має хист у цьому напрямку праці. При свідках, інших війтах колективної гміни, висловив бажання зміни обряду. Має писаря українця Тріску, який перешкоджає йому в праці.

— Комарницький, війт гміни Комарник, походить з місцевої шляхти. Лояльний, поважний, висловлює бажання праці над усвідомленням шляхти у своїй гміні. Комарницький також при свідках висловив бажання зміни обряду.

— Височанський, війт колективної гміни Висоцько Вижнє, римо-католицького обряду. Лояльний, на жаль, малоенергійний і не має впливу.

— Білінський, секретар спільної гміни Турка, людина нестійкого характеру, здатний працювати як для однієї сторони, так і для другої. Але може працювати тільки під наглядом і згідно з прийнятим планом.

— Духовенство всього Турчанського повіту є переважно греко-католицького обряду. Звідси випливає, що на території всього повіту церкви переважають над костелами. Деякі села, як, наприклад, Вовче, Ільники, Комарники, мають по 2 і 3 церкви, тоді як костелів з каплицями є кілька. Римо-католицькі ксьондзи є у Турці, Борині, Жакотині, Висоцьку Вижнєму і Ломні. Ксьондз римо-католицький у Турці вже поважного віку, і це не дозволяє йому працювати у напрямку усвідомлення турчанської шляхти. Якщо йдеться про Ломну, не досягнуто там жодних результатів праці, оскільки вся околиця Ломни, хоча населена шляхтою, є міцно українізована. Склалось враження, що навіть староство не знає, що Ломну населяє шляхта, бо з цієї місцевості не набирають до шляхетської роти 5 ппс.

Греко-католицьких священиків можна поділити на дві групи: а) старі священики, як правило, походять із місцевої шляхти і є лояльними до Польської держави, навіть симпатизують справі польськості шляхти або поводять себе байдуже. До таких священиків належать священик Стояловський де Штемберг з Явора, священик Піотровський з Ільника, священик Добжанський з Волосянки і священик Тустанович з Комарників. Цю пасивність старих священиків бачить Перемишльський єпископат і переводить їх на пенсію або на село, де взагалі нема шляхти; б) молоді священики тільки частково походять із шляхти, але з сильними українськими переконаннями. Діяльність молодих священиків намагається безперечно довести, що турчанська шляхта — це нащадки бояр і, як така, повинна бути української національності. Свою діяльність вони проводять не тільки у новозаснованих читальнях «Просвіти», але й у церквах, наказуючи населенню молитись за «Матір Україну». До таких священиків належать священик Білінський Слотило з Маткова, священик Стояловський де Штемберг (син пробоща з Явори), священик Іранкович з Вовчого, священик з Бусовиська, священик Гримайло з Дністрика Дубового і священик Марко Тимота з Висоцька Вижнєго. З поведінки видно велику різницю між старими і молодими священиками, і як приклад подаю, що старші священики дозволяли служити до Святої Обідні стрільцям у їхніх стрілецьких мундирах.