Історія польсько-українських конфліктів т.1

Влаштовували бесіди — стрільці усміхались, кивали зі зрозумінням головами, значуще дивились на деяких стрільців, ніхто, однак, не признавався виразно до польськості, ніхто абсолютно не змінював віросповідання, що б дало доказ зміни поглядів і переконань. Матеріал був добрий, не зіпсутий ще занадто сильно українською агітацією, дуже піддатливий на польські впливи, а попри це не було результатів; тому треба було шукати чутливі і приховані слабкі місця цієї шляхти і, не змінюючи інтенсивності виховної праці зі стрільцями у роті, змінити тільки методи праці, як і напрям її прикладання. (…)

Тому організовано 3 більші екскурсії родин і представників сільської шляхти Турчанського повіту до полку (у тому числі під час Євхаристичного Конгресу), відбувся ряд розмов і тривалих нарад з війтами, солтисами і довіреними старшими шляхтичами як на місці у Турчанському повіті, так і шляхом запрошення їх до Перемишля, Добромиля, до табору, встановлено тісний особистий контакт з повітовою владою, а перш за все зі старостою, організовано кілька екскурсій і виїздів офіцерів і підофіцерів 5 ппс до Турчанського повіту, у тому числі найбільший виїзд на посвячення місця під костел у Комарниках, прискорено розробку статуту і утворення повітового Союзу сільської шляхти, отримано обіцянку кількох постійних посад і численних можливостей сезонної праці у повіті для стрільців після звільнення у резерв, отримано точну інформацію з місцевості про окремих стрільців, врешті, отримано поіменну і особисту підтримку низки війтів, старост і батьків стрільців для справи переходу окремих стрільців у римо-католицький обряд. Лише тоді, коли вже все на місцевості було підготовлено і оброблено, полк вирішив поставити справу відверто, що йдеться про польськість шляхти і зміну обряду.

Відповідним моментом для цього був Євхаристичний Конгрес у Перемишлі, де запрошено було у гості до полку численну шляхту Турчанського і Добромильського повітів, а також літератора і письменника Ф. А. Оссендовського, відомого шляхті з численних, інспірованих 5 ппс, статей у «Побудці» і особистих розмов на місцевості зі шляхтою. Запальною промовою на спільному обіді він підтвердив услід за командиром полку, що прикарпатська шляхта була і є польською, про то свідчать документи й історичні геральдичні джерела і що вона повинна повернутись до віри своїх батьків, на що, завдяки піднесеному настрою, отримано чергові й одностайні запевнення війтів і поважних шляхтичів.

Коли ж завдяки застосуванню нового методу розмов зі стрільцями, які походять виключно з одного села, а також завдяки інформації з місць і спостереженням офіцерів вдалось визначити, виловити і обробити сильніші особистості серед стрільців, вся рота була вже охоплена і виразно визначала свою польськість, то майже всі виявляли бажання перейти у римо-католицький обряд. Агітаційна праця була підтримана історичними і геральдичними документами, її полк проводив сам або через різних професорів і екскурсії роти до бібліотек у Перемишлі.