Український патріот з династії Габсбургів
- Автор: Терещенко Юрій, Осташко Тетяна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-058-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Український патріот з династії Габсбургів». Краткое содержание книги:
Листування В. Габсбурга з К. Гужковським, М. Васильком, Є. Чикаленком, митрополитом А. Шептицьким та іншими українськими громадсько-політичними діячами проливає світло на маловідомі сторінки суспільно-політичного життя в Україні доби Першої світової війни та українських національно-визвольних змагань 1914–1921 рр. У книзі вміщено багатий ілюстративний матеріал.
Видання друге, доповнене.
Я також від усієї душі дякую Вам за намагання об’єднати партії, хоча ще й не всю, але велику частину роботи в цьому напрямку Ви вже зробили. Адже завдяки Вашій невтомній діяльності справу буде завершено, та незабаром ми зможемо сказати: «Єдність робить нас сильними!».
Я прочитав у газеті промову Українського парламентського представництва, звернену до Й[ого] В[еличності] на аудієнції, тому я прошу Вас ласкаво повідомити мене, що Й[ого] В[еличність] відповів представництву — я впевнений, що Й[ого] В[еличність] повністю розуміє точку зору українців і візьме до уваги усі їх побажання. Принаймні, я вважаю, що Й[ого] В[еличність] підготує їх до виконання усіма прямими та непрямими шляхами. У будь-якому разі я констатую той факт, що симпатія до українців з кожним днем підвищується взагалі і в окремих випадках (серед компетентних осіб) — такому повороту ми безпосередньо завдячуємо полякам за їх зухвале та задирливе ставлення до нас.
А зараз, любий пане Василько, я переходжу до великого, дуже великого прохання:
Мій 13 полк уланів є суто українським, і він нещодавно заснував фонд інвалідів з пожертви наших хоробрих уланів (звичайно лише нашого полку). Тепер зовнішні надходження стали можливими, тому я прошу Вас, любий пане Василько, попрохати всіх оточуючих Вас українських людей зробити внесок у цей важливий та благородний фонд, який заснували українські солдати. Також я додаю нескромне прохання, по можливості передати усім знайомим Вам українцям, що 13 полк уланів є чисто українським, який заздалегідь від усієї душі дякує за кожну — навіть крихітну — пожертву у цей фонд. Я прошу Вас, любий пане Василько, зібрати усі можливі пожертвування та переслати на мою адресу.
Будь ласка, не сердьтеся на мене через таке дуже нескромне прохання, адже я роблю це для моїх хоробрих українських уланів, вважаю це моїм обов’язком як солдата, і вірного друга моїх людей. Ці пожертви збираються з високою та благородною метою.
Наразі закінчую і сподіваюся, що Ви прочитаєте цей лист у найкращому самопочутті. Ще раз прийміть мою вдячність від усієї душі за Ваш милий лист та Ваші старання.
З найкращими побажаннями залишаюся завжди Вам вірний та вдячний
Вільгельм м[ісце] п[ідпису]
(Там само. — Арк. 24–26. Машинописна копія нім. м.).
Копія
1.8.1917.
Любий пане Василько!
Найщира подяка за дорогий для мене лист, який я сьогодні отримав. Коли я повернувся з обіду від Захера, то по телефону отримав наказ наступного дня разом з Й[ого] В[еличністю] їхати до Східної Галичини! Я був дуже радий за надану мені таку велику честь поїхати разом з Й[ого] В[еличністю]до цієї області, якою я, як українець, цікавлюсь особливо, але все ж я найбільш зрадів, коли під час мого прибуття, саме коли я вже сідав у поїзд у Відні, Й[ого] В[еличність] повідомив: «Чи знаєш ти, любий мій Вільгельме. шо я тебе взяв тому, шоб укряїнпі мали публічний знак, шо я виявляю інтерес до цієї країни та людей, і через те я беру саме тебе, тому шо ти дуже добре знаєш сучасні обставини». Цей вислів мені у тисячу разів дорожчий, ніж орден чи будь-яка пошана. Поїздка була дуже чудовою та цікавою: ми були у Калуші, Станиславові, Ясині, Надвірній, Делятині, Коломиї, Тернополі. Весь час була чудова погода та прекрасний прийом, при цьому я маю наголосити на зверненні одного зі священиків у Коломиї, яке було дуже чудове та справило глибоке враження на Й[ого] В[еличність]. На жаль, росіяни багато зруйнували. Під час поїздки я мав розмову з паном Зайдлером стосовно українських питань. Із поїздки з Й[ого] В[еличністю] я виніс наступне, тобто він мені пообіцяв:
1) залишається військовий намісник: 2) університет: 3) буде впроваджено заміну на «український» замість «рутенського». Стосовно цього Й[ого] В[еличність] теж розмовляв із Зайдлером.
Потім він найсуворішим образом наказав графу Гуйну і Його Екс[еленції] Бьому397 стосовно справедливого та доброзичливого ставлення до укр. населення. Це торкнулось також і німецьких військ. В подальшому наказав також не проводити жодних реквізицій, якщо вони не є вкрай необхідними.
Далі, жодному українцю суд не може винести смертного вироку без згоди на це Й[ого] В[еличності].
Отже, як Ви бачите, шановний пане Василько, я працював із Й[ого] В[еличністю] і під час поїздки й таки дечого досяг. Я сподіваюсь, що і надалі справа буде так само успішно просуватися вперед. Коли я у Відні прощався із Й[ого] В[еличністю], перед поверненням додому, він ще раз висказав свої думки відносно України і доручив і нападі турбуватися про пю справу.