Український патріот з династії Габсбургів
- Автор: Терещенко Юрій, Осташко Тетяна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-058-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Український патріот з династії Габсбургів». Краткое содержание книги:
Листування В. Габсбурга з К. Гужковським, М. Васильком, Є. Чикаленком, митрополитом А. Шептицьким та іншими українськими громадсько-політичними діячами проливає світло на маловідомі сторінки суспільно-політичного життя в Україні доби Першої світової війни та українських національно-визвольних змагань 1914–1921 рр. У книзі вміщено багатий ілюстративний матеріал.
Видання друге, доповнене.
Я гадаю, що саме зараз у Петербурзі він повинен зорієнтуватися стосовно теперішнього становища і по його поверненні, звичайно, повинен переговорити з Його Величністю; сподіваюся, що разом із політичними бажаннями українського народу він ознайомить також усі найвищі кола із питанням віри, тому що мені здається, завдяки цьому можна буде поставити українське питання в цілому. Одній людині церкви буде пуже важко не виконати, та він напевно досягне багато у цій справі завдяки релігії, навіть якщо ціла українська справа видаватиметься другорядною, але це буде найважливішим поштовхом для її вирішення; головним є лише початок — проведення її це вже інша справа.
У польських політичних колах розмовляють взагалі про поділ Галичини на дві частини, як і було свого часу задумано А.О.К. Я гадаю, що, власне, тому і пішов Бобжинський у відставку. Потім, здається, нібито Німеччина усі політичні намагання війни передала нам Австрії, а собі навпроти поставила завдання вирішення військових питань Центральних держав388. Це звичайно було б прогресом, тому що не критикуючи їх політику, я вважаю, що Австрія до цього має більше таланту, тим паче, що Австрія у цій справі розглядається більш охоче, ніж німецький райх.
Цей лист я знову передаю Вам з одним уланом, якому я також доручив забрати від Вас відповідь, любий пане Василько, звичайно, лише у тому разі, якщо Ви не будете дуже зайняті.
Я часто згадую Ваші пророчі слова і повинен Вам щиро сказати, що я також вірю у щасливе вирішення такого важливого питання яким раніше ніхто не цікавився, але зараз змушує нас здійснювати щось на зразок російської революції.
Я сподіваюся, що Ви прочитаєте цього листа у доброму здоров’ї. Тут, я почуваю себе дуже добре серед моїх уланів, хоча дещо відокремленим від великої справи. Якщо я навіть і підтримую контакт із Віднем, то найчастіше потім не отримую ніякої пошти і мені залишається лише боязке очікування.
Наразі я закінчую із проханням, якщо Ви матимете час, зорієнтувати мене у ситуації, і залишаюсь завжди Ваш, любий пане Василько
Ерцгерцог Вільгельм м[ісце] п[ідпису]
(Там само. — Арк. 3–4. Машинописна копія нім. м.).
Копія
29/1V. 1917.
Любий пане Василько!
Насамперед хочу Вам висловити найщиріше та від усієї душі спасибі за приємний лист із такою важливою інформацією. Будьте певні, що я з великою наполегливістю буду доносити до керівних установ Ваші поради щодо здійснення разом із нашими сусідами спільних кроків і буду акцентувати на їх важливості та вчасності саме зараз. Я дуже зрадів, коли дізнався, що небезпека особливого стану для нашої України вже минула, та я завжди був впевнений, що такий важливий крок може бути зроблений лише на парламентському рівні. З іншого боку треба, на жаль, визнати, що прийти до цього наш уряд вимусила лише російська революція, що є дуже сумним знаком, але ж на помилках вчаться, і я сподіваюсь у майбутньому ці помилки не повторюватимуться.
Ті два листи, що Ви мені доклали, мене дуже зацікавили, але особливо зацікавив той, у якому Міністерство внутрішніх справ повідомляло, що не виключається введення назви «Україна».
У той же час я Вас дуже прошу, любий пане Василько, вибачити мені за зміст листа, оскільки зараз мені нічого не залишається, як [одночасно] з великим задоволенням відповісти на Ваш приємний лист від 24/IV389. Я докладаю Вам одну статтю опубліковану урядом, в якій повідомляється по-перше, що Україна начебто хоче від Росії відокремитись! Спочатку вона не зможе існувати самостійно як окрема держава, Росія їй не допомагатиме, отже нашим завданням могло б бути допомога Україні, але у такому разі треба розробити активну політику, у жодному разі ніякої пасивності із девізом: «ми не втручатимемося у внутрішні справи Росії», ми повинні показати, що цим самим ми прагнемо покласти початок миру, а цими словами ми лише вкажемо на нашу слабкість.
Будь ласка, не сердьтеся на мене, любий пане Василько, але я знову прошу Вас про один проект, який Ви вже одного разу назвали таким, що не може бути виконаним: якщо справа дійсно дійде до того, що Україна відокремиться від Росії, про що йдеться у цій статті, то, на мою думку, не виключено, що треба буде надати знов створюваній державі Україні підтримку з боку центральної влади, звичайно із міцною підтримкою Міністерства зовнішніх справ, але при умові, що воно проводитиме сильну та активну політику. Через це ми: 1) зробимо собі велику користь; 2) зможемо зробити українців австрофілами саме за допомогою одного такого акту підтримки. Звичайно, тоді можна іти далі та домогтися федерації із нами через поступки окремим областям, що знов-таки принесе нам багато переваг, а саме:
26
Позначено рукою Вільгельма Габсбурга: «Конфіденційно».