Голодні ігри

Ми швидко впоралися, від зайця залишилися самі кісточки. По моїй бороді стікали масні патьоки, руки також вимастилися. Якою нечупарою я стала! Можливо, на Скибі я й не приймала ванну щодня, але була більше схожа на людину, ніж зараз. Хіба що ноги я мию в струмку кілька разів на день.

Нам зовсім не хотілося полишати печеру. В мене було таке відчуття, що це наша остання ніч на арені. Сьогодні ми помремо або виживемо, іншого не дано. Я востаннє поплескала долонею по теплому камінню, і ми рушили до струмка, щоб помитися. Шкіра так бажала прохолодної води, що аж свербіла. Я навіть вирішила помити голову й наново заплести косу. Можливо, я ще встигну привести до ладу свій одяг. Ми наблизилися до струмка, вірніше до того, що від нього залишилося, і я нахилилася, щоб іще раз відчути приємну прохолоду води.

— Як змілів наш струмок! Мабуть, продюсери висушили його, поки ми спали, — мовила я.

Раптом я згадала, як на початку Ігор від зневоднення у мене пошерхнув язик, боліло все тіло й туманилось у голові. І мені стало страшно. Хоча наші тіла ввібрали достатньо вологи, а пляшки повні, палюче сонце й два спраглі трибути здатні дуже швидко їх спорожнити.

— Озеро, — мовив Піта. — Ось куди нас хочуть заманити.

— Можливо, у ставках є ще трохи води, — мовила я з надією в голосі.

ч

— Можемо перевірити, — сказав Піта, але я знала, що він просто мене підбадьорює. Я сама розуміла: коли ми прийдемо до ставка, де я відмочувала ногу, там також не буде й краплі води. Але ми все одно завітаємо туди, аби ще раз переконатися в тому, що нам і без того відомо.

— Ти правий. Нас заманюють до озера, — сказала я.

Туди, де зможуть загнати нас у безвихідь. Де гарантований кривавий бій.

— Підемо зараз — чи коли у нас зовсім не залишиться води?

— Зараз. Ходімо просто зараз, поки ми ситі й добре відпочили. Покінчімо з цим, — мовив він.

Я кивнула. Дивно якось. Але я почувалася так, ніби це перший день Ігор. Ніби нічого не змінилося. Двадцять один трибут мертвий, але мені ще потрібно вбити Катона. А й справді, хіба не він завжди був моїм єдиним суперником? Тепер мені здавалося, що інші трибути були просто незначними перешкодами, які відвертали увагу від справжньої битви. Моєї з Катоном.

Але ні, поруч зі мою стоїть хлопець. Я відчуваю його ніжні руки на своїй шкірі.

— Два проти одного. Перевага на нашому боці,— мовив Піта.

— Скоро ми будемо в Капітолїї,— відповіла я.

— Ладен битися об заклад, що так воно і буде, — сказав він.

Якийсь час ми просто стояли, міцно обнявшись, відчуваючи одне одного, ловлячи кожен сонячний промінчик, дослухаючись до кожного подиху вітру. А тоді, не мовивши й слова, розвернулися й рушили до озера.