Дівчина, що гралася з вогнем
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5421-0
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Дівчина, що гралася з вогнем». Краткое содержание книги:
Пізно ввечері у своїй квартирі вбито журналіста та його подругу, які вивчали канали постачання до Швеції секс-рабинь з Прибалтики та Східної Європи. Усі підозри падають на найдивнішу дівчину у світі з темним минулим — Лісбет Саландер.
Мікаель Блумквіст починає власне розслідування загибелі своїх колег і друзів, щоб знайти справжнього вбивцю і довести невинуватість Лісбет, яка колись врятувала йому життя.
По всій Швеції розпочато полювання на «вбивцю-психопатку», проте Лісбет Саландер не боїться кинути виклик усім — і мафії, і громадськості, і навіть самій смерті.
— Цього не може бути. Адвокат Б’юрман весь минулий рік регулярно надсилав звіти про зустрічі з нею. У нас в Кунгсхольмі лежать звіти.
Арманський знизав плечима і неголосно хихикнув.
— Коли ви бачили її востаннє?
— Приблизно два місяці тому, на початку лютого. Вона раптом прийшла, де не взялася, з візитом ввічливості. На той час я вже рік нічого про неї не чув. Увесь минулий рік вона провела за кордоном, подорожуючи по Азії і на Кариби.
— Даруйте, але я щось не розумію! Йдучи сюди, я вважав, що Лісбет Саландер психічно хвора дівчина, яка не закінчила навіть середньої школи і визнана недієздатною. І раптом чую від вас, що ви наймали її як висококваліфікованого фахівця з вивчення особистих обставин, що вона працює як індивідуальний підприємець і заробила стільки грошей, що змогла цілий рік нічого не робити, а подорожувати навколо світу, і попри все це її опікун навіть не вдарив на сполох. Щось тут не сходиться!
— Багато чого не сходиться, коли йдеться про Лісбет Саландер.
— Дозвольте запитати: а що думаєте про неї ви самі?
Арманський трохи помовчав.
— Вона одна з найбільш незалежних людей, яких я будь-коли зустрічав у своєму житті, — мовив він нарешті.
— Незалежних?
— Вона ніколи не робить нічого такого, чого їй не хочеться робити. Їй абсолютно байдуже, що про неї подумають інші. Вона має високорозвинений інтелект і абсолютно ні на кого не схожа.
— Ця божевільна?
— Що ви розумієте під словом «божевільна»?
— Чи здатна вона із спокійною душею вбити двох людей?
Арманський довго мовчав і нарешті сказав:
— Мені дуже шкода, але я не можу відповісти на це питання. Я — цинік. Я вважаю, що в кожній людині ховаються сили, здатні спонукати її на вбивство іншої людини. З розпачу, з ненависті або хоча б заради самозахисту.
— Тобто ви не вважаєте, що це можна повністю виключити.
— Лісбет Саландер нічого не робить без причини. Якщо вона вбила когось, це означає, що, на її думку, у неї були для цього серйозні підстави. Дозвольте запитати: чому ви думаєте, що вона замішана в убивстві в Енскеді?
Бубланськи помовчав вагаючись, потім подивився в очі Арманському:
— Цілком конфіденційно.
— Цілком.
— Знаряддя вбивства належало її опікунові. На ньому знайшли відбитки її пальців.
Арманський зціпив зуби. Це було дуже тяжким доказом.
— Я тільки чув про вбивство в програмі новин. Через що воно сталося? Наркотики?
— Вона якось пов’язана з наркотиками?
— Я нічого такого не знаю. Але, як я вже говорив, у неї був складний підлітковий період і її кілька разів бачили дуже п’яною. Я думаю, що в її медичній карті зазначено, чи балувалася вона наркотиками.
— Труднощі в тому, що нам невідомий мотив убивства. Ці двоє були працюючими людьми. Вона — кримінолог, от-от мала захистити докторську. Він — журналіст. Їх звали Даґ Свенссон і Міа Берґман. Вам ці імена нічого не говорять?
Арманський похитав головою.
— Ми намагаємося зрозуміти, який зв’язок існував між ними і Лісбет Саландер.
— Я ніколи нічого про них не чув.
Бубланськи підвівся з крісла:
— Дякую, що приділили мені стільки часу, було дуже цікаво з вами поговорити. Не знаю, чи багато корисного я почерпнув з цієї розмови, але сподіваюся, що все сказане залишиться між нами.
— Можете не турбуватися.
— Я ще зайду до вас, якщо знадобиться. І якщо раптом Лісбет Саландер дасть про себе знати, то…
— Само собою, — відповів Драґан Арманський.
Вони потисли одне одному руки. У дверях Бубланськи зупинився і знов обернувся:
— Можливо, ви знаєте когось, з ким спілкується Лісбет Саландер? Друзі, знайомі…
Арманський похитав головою:
— Я абсолютно нічого не знаю про її приватне життя. Один з небагатьох, хто має для неї значення, — Хольгер Пальмґрен. Напевно, вони бачаться. Він у реабілітаційному центрі для інвалідів в Ерставікені.
— До неї ніхто не ходив у гості, коли вона тут працювала?
— Ні. Вона працювала за власним графіком, а сюди приходила тільки доповісти про результати. З клієнтами вона, за небагатьма винятками, теж не зустрічалася. Можливо…
Арманському раптом спала на думку несподівана річ.
— Що?
— Можливо, є ще одна людина, що підтримує з нею стосунки. Це журналіст, з яким вона спілкувалася два роки тому і який запитував про неї, коли вона була за кордоном.
— Журналіст?
— Його звуть Мікаель Блумквіст. Пам’ятаєте справу Веннерстрьома?
Бубланськи зняв руку з дверної ручки і поволі попрямував назад до Драґана Арманського: