Дівчина, що гралася з вогнем
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5421-0
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Дівчина, що гралася з вогнем». Краткое содержание книги:
Пізно ввечері у своїй квартирі вбито журналіста та його подругу, які вивчали канали постачання до Швеції секс-рабинь з Прибалтики та Східної Європи. Усі підозри падають на найдивнішу дівчину у світі з темним минулим — Лісбет Саландер.
Мікаель Блумквіст починає власне розслідування загибелі своїх колег і друзів, щоб знайти справжнього вбивцю і довести невинуватість Лісбет, яка колись врятувала йому життя.
По всій Швеції розпочато полювання на «вбивцю-психопатку», проте Лісбет Саландер не боїться кинути виклик усім — і мафії, і громадськості, і навіть самій смерті.
— Слухай, це ж чортзна-що!
— На револьвері ми також знайшли кілька відбитків пальців. Відбитки залишені принаймні двома різними особами.
— І що ще?
— Можна припустити, що частина з них належить Б’юрманові, якщо тільки револьвер не було вкрадено або продано, але такої інформації у мене, в усякому разі, немає.
— Ага! Таким чином, у нас з’явилася, що називається, ниточка.
— Інша особа знайшлася в поліцейському реєстрі за відбитком великого і вказівного пальців.
— Хто це?
— Жінка, дата народження тридцяте квітня сімдесят восьмого. Її було затримано з приводу бійки в Старому місті в дев’яносто п’ятому році, тоді ж у неї були зняті відбитки пальців.
— А ім’я у неї є?
— Звичайно! Лісбет Саландер.
Констебль Бубла скинув бровами і записав ім’я та ідентифікаційний номер у блокнот, що лежав перед ним на столі.
Повернувшись до редакції після пізнього ланчу, Мікаель Блумквіст пішов у свій кабінет і замкнувся там на ключ на знак того, що йому не можна заважати. Він ще не встиг розібратися з усією інформацією, яка знайшлася в електронній пошті і записах Даґа Свенссона. Тепер він читав книгу і статті Даґа зовсім іншими очима, пам’ятаючи, що автор уже мертвий і нічого не відповість на питання, що можуть виникнути.
Ще треба було вирішити, чи можливо взагалі коли-небудь видати цю книгу, а крім того, з’ясувати, чи є в книзі матеріал, який міг стати приводом для вбивства. Увімкнувши свій комп’ютер, Мікаель почав працювати.
Ян Бубланськи швидко переговорив з начальником слідчого відділу і поділився з ним даними, отриманими криміналістичною лабораторією. Було вирішено, що Бубланськи і Соня Мудіґ навідаються до адвоката Б’юрмана для розмови, яка може обернутися допитом або, якщо того вимагатимуть обставини, арештом, тоді як співробітники Ханс Фасте і Курт Свенссон звернуться до Лісбет Саландер за поясненням, яким чином її відбитки пальців опинилися на знарядді вбивства.
Знайти адвоката Б’юрмана на перший погляд здавалося справою неважкою. Його адресу можна було знайти в реєстрах платників податків, власників зброї і автовласників; крім того, він просто значився в телефонній книзі. Бубланськи і Мудіґ під’їхали до Уденплана, і їм пощастило проскочити в під’їзд будинку на Уппландсґатан слідом за якимсь хлопцем.
Далі пішло гірше. Вони подзвонили в двері, але ніхто не відчинив. Вони поїхали в контору Б’юрмана на площі Святого Еріка і тут зазнали такої самої невдачі.
— Можливо, він у суді, — припустила інспектор Соня Мудіґ.
— А може, він пристрелив цих двох і полетів до Бразилії, — відгукнувся Бубланськи.
Соня Мудіґ кивнула і покосилася на свого колегу. Їй подобалося його товариство, і вона була б не проти навіть пофліртувати з ним, якби обоє вони не жили щасливим сімейним життям, причому вона сама була матір’ю двох дітей. Прочитавши таблички на сусідніх дверях цього майданчика, вона з’ясувала, що Б’юрмановими сусідами були зубний лікар Нурман, контора під назвою «Н-Консалтинг» та адвокат Руні Хоканссон.
Вони постукали в двері Руні Хоканссона.
— Доброго дня, моє прізвище Мудіґ, а це інспектор кримінального розшуку Бубланськи. Ми з поліції і прийшли у справі до адвоката Б’юрмана. Чи не знаєте ви, де його можна бачити?
Хоканссон похитав головою:
— Він тепер рідко показується. Два роки тому він серйозно захворів і майже зовсім припинив свою професійну діяльність. Табличка все ще висить на дверях, але він з’являється тут не частіше ніж раз на місяць.
— А на що він хворий? — спитав Бубланськи.
— Я напевне не знаю. Завжди крутився як заведений, а тут раптом зник. Мабуть, рак або щось подібне. У мене з ним тільки далеке знайомство.
— Ви лише думаєте чи точно знаєте, що рак? — спитала Соня Мудіґ.
— Ну… не знаю. У нього була секретарка, Брітт Карлссон чи Нільссон, загалом, щось таке. Немолода жінка. Він її звільнив. Вона й розповіла, що він захворів, але на що саме, я не знаю. Це було навесні дві тисячі третього року. Я зустрів його потім уже наприкінці року, за цей час він постарів на десять літ, весь був такий виснажений і враз посивілий… Ну от я і подумав. А що? Він що-небудь накоїв?
— Ні, нічого такого, — відповів Бубланськи. — Проте ми розшукуємо його, у терміновій справі.
Вони ще раз з’їздили на Уденплан і знову подзвонили в Б’юрманову квартиру, і знову їм ніхто не відповів. Наостанок Бубланськи зі свого мобільника спробував зателефонувати на мобільник Б’юрмана і почув у відповідь: «Абонент, якого ви шукаєте, зараз недоступний, будь ласка, передзвоніть пізніше».