Дівчина, що гралася з вогнем

— Тепер це вже не називається визнанням недієздатною, — терпляче поправив співрозмовника Арманський.

— Та начхати на те, як це називається! Дівчина, яку ми розшукуємо, згідно з документами, хвора на важкий психічний розлад і схильна до насильства. Крім того, у нас є документ від соціального відомства, в якому сказано, що наприкінці дев’яностих років вона займалася проституцією. В її паперах ніщо не вказує на те, що вона здатна виконувати кваліфіковану роботу.

— Одна річ папери, інша — людина.

— Ви хочете сказати, що вона здатна виконувати збирання відомостей про особисті обставини для агенції «Мілтон сек’юриті»?

— Не тільки здатна. Вона в цій галузі кого завгодно за пояс заткне.

Бубланськи поволі опустив ручку і насупив брови.

— З ваших слів можна подумати, що ви її поважаєте.

Арманський опустив очі, відчуваючи, що опинився на роздоріжжі. Він завжди знав, що коли-небудь Лісбет Саландер неодмінно у щось уклепається. Він абсолютно не міг уявити собі, яким чином вона могла виявитися замішаною в подвійному вбивстві в Енскеді (чи то як основний винуватець, чи то в якійсь іншій ролі), проте він не міг не визнати, що досить мало знає про її приватне життя. З чим же вона зв’язалася? Арманський пригадав її несподіваний візит і загадкову заяву, що в неї є гроші на життя і робота їй не потрібна.

Єдиним розумним рішенням у цей момент було відмежуватися від Лісбет Саландер, а головне, показати, що вона не має ніякого відношення до «Мілтон сек’юриті». Арманський мимоволі подумав, що не знає самотнішої людини, ніж Лісбет Саландер.

— Я поважаю її професійні здібності. Про них нічого не сказано в характеристиках і показаннях.

— Отже, вам відоме її минуле.

— Я знаю, що в неї є опікун і що в неї було важке дитинство.

— І ви все одно взяли її на роботу.

— Саме тому і взяв.

— Поясніть!

— Колишній її опікун, Хольгер Пальмґрен, був адвокатом старого Ю. Ф. Мілтона. Він піклувався про неї ще відтоді, коли вона була підлітком, і умовив мене взяти її на службу. Спочатку я доручив їй сортування пошти, обслуговування копіювального апарата і таке інше. Потім з’ясувалося, що в ній, виявляється, приховані незвичайні таланти. А записи в звітах соціального відомства, що вона буцімто займалася проституцією, можете просто забути. Це цілковита нісенітниця. У підлітковий період у Лісбет Саландер були важкі роки, і вона справді була дещо шибайголовою, але ж це ще не злочин. А вже в повії вона зовсім не годиться.

— Її нового опікуна звуть Нільс Б’юрман.

— З ним я жодного разу не зустрічався. У Пальмґрена років два тому стався крововилив у мозок. Незабаром після цього Лісбет Саландер припинила на мене працювати. Останнього разу вона виконувала моє завдання півтора року тому.

— Чому ви перестали давати їй роботу?

— Це було не моє рішення. Вона сама перервала зі мною стосунки і, ні слова не сказавши, виїхала за кордон.

— Виїхала за кордон?

— Так, на цілий рік.