Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Відомий дослідник царської військової юстиції М. М. Полянський з цього приводу цілком слушно зауважив: «Встановлення і збереження воєнного стану за відсутності війни з зовнішнім ворогом і при існуванні закону, що допускав оголошення воєнного стану лише в районі “театру воєнних дій”, могло бути пояснено лише тим, що уряд розглядав себе і революційні організації як дві “воюючі сторони”…»[552].

Однак усіх цих драконівських заходів урядові видалося замало. З метою подальшого посилення репресій проти революційного руху за царським указом від 19 серпня 1906 р. створюються військово-польові суди. Положення про військово-польові суди було видано за особистою ініціативою імператора. Поштовхом до його підготовки послужив вражаючий лицемірством напис, зроблений Миколою II на доповіді Головного військово-судового управління 6 липня 1906 р.: «Нагадую Головному військово-судовому управлінню мою думку стосовно смертних вироків. Я їх визнаю правильними, якщо вони виконуються через 48 годин після вчинення злочину — інакше вони є актами помсти і холодної жорстокості»[553]. В урядовому повідомленні необхідність запровадження військово-польових судів обґрунтовувалась тим, що «звичайний судовий розгляд не зовсім пристосований до сьогочасних обставин і не дає можливості достатньо швидкої репресії за злочини, що виходять за рамки звичайних».

Положення надавало право генерал-губернаторам, «головноначальствуючим» або наділеним їхньою владою особам у місцевостях, оголошених на воєнному стані або у стані надзвичайної охорони, «у тих випадках, коли вчинення особою цивільного відомства злочинного діяння настільки очевидне, що немає необхідності у його розслідувані, судити обвинувачуваного військово-польовим судом, з застосуванням у належних випадках покарання за законами воєнного часу»[554].

Підсудність військово-польовим судам у Положенні чітко не визначалась. В урядовому повідомленні лише приблизно говорилося про характер справ, що підлягали розглядові новими судами. Оскільки об’єктивного критерію «очевидності» не існує, то виявилось, що віддання тієї чи іншої особи до військово-польового суду цілком залежало від думки генерал-губернатора (головноначальствуючого, командувача військами).

Складався військово-польовий суд з п’яти стройових офіцерів, яких призначали начальники гарнізонів, командири загонів. Ні від голови, ні від членів військово-польового суду юридичних знань та практичної підготовки до судової роботи не вимагалося. Засідання військово-польових судів проводилися за зачиненими дверима, без участі прокурора, захисника і свідків. У таємниці залишалися прізвища членів суду. Вироки військово-польових судів не оскаржувалися, вступали у силу негайно і виконувалися не пізніше, ніж через добу з моменту оголошення.

Діяльність військово-польових судів викликала обурення всіх верств населення, і уряд не зважився внести прийняте про них у надзвичайно-указному порядку Положення на розгляд Державної думи, як цього вимагала ст. 87 Основних законів 1906 р. Тому дію акта про «швидкострільну» юстицію 19 квітня 1907 р. було припинено.