І один у полі воїн

— Я певен, що гер Бертгольд погодиться і навіть благословить. Так вип'ємо за його згоду! І за те, щоб ми швидше побачили тут, у Сан-Ремі, баронесу Лору Гольдрінг! — підняв свою чарку Міллер.

— Боюся, що це буде не так скоро! Повінчатися ми вирішили лише по закінченні війни. Але заручини призначено на початок лютого, у день народження моєї нареченої.

— І ви хочете мене переконати, що весь час поводитимете себе, як святий Антоній? — посміхаючись, запитав Міллер.

— Боронь боже, ви не так мене зрозуміли! Треба бути справді святим, щоб встояти проти красивої жінки. Але стан нареченого примушує мене бути обережним і, по секрету вам скажу, приховувати свої пустощі. Хоч, власне, і приховувати нічого: тут у Сан-Ремі, я примушений терпіти такий режим…

Заугель нахилився до свого начальника і щось прошепотів йому на вухо. Міллер зареготав.

— Хочете трохи розважитись, святий Антонію? — раптом запропонував він.

— Дивлячись, як…

— Гер Заугель, ту француженку з Бонвіля ви вже допитували?

— Друга стадія! — кинув той, гикнувши.

— Я не розумію, про що мова? — насторожився Генріх.

— Гер Заугель розробив свій метод допитувати. Він має три стадії: перша, як ви вже чули, — внутрішня обробка, друга стадія — зовнішня, а третя — комбінація з двох перших, — сміючись, пояснив Міллер.

— І що ж дала ваша обробка, гер Заугель? Жінка у чомусь призналася? — запитав Генріх і, відчувши, що його голос здригнувся, закашлявся.

Заугель незадоволено поморщився.

— Поки ні, але це мене не турбує, — до другої стадії обробки ми лише приступили! Сьогодні… як це, як це кажуть? Ага! Сьогодні вона побачила лише квіточки, а завтра скуштує і ягідок. Будьте певні, спробує їх смак, відразу скаже, чого їхала і до кого.

— Але жінка може бути невинуватою.

— Дорогий Генріх! — втрутився Міллер. — Вам, як майбутньому нашому співробітникові, треба знати: з гестапо людина може потрапити або на той світ, або до концтабору. Концтабору поблизу немає. Таким чином, лишається єдине — той світ! І на місці Заугеля я б з нею довго не морочився — я додержуюсь принципу: менше французів — менше ворогів. Цю, правда, шкода відпустити, не приголубивши, — дуже гарна.

— Гарна жінка, і ви мені її не показуєте!

— Гер Заугель, барон має рацію. Дайте наказ! Заточуючись, Заугель вийшов з кімнати і, відкривши двері кабінету, гукнув черговому:

— Приведіть Людвіну Декок!

Генріх відчув, що його хвилювання досягло крайньої межі. Мозок гарячково працював: удати, що захопився красою жінки, попросити залишити наодинці з нею, далі діяти залежно від обстановки… Але як? Симулювати втечу звідси неможливо. Запропонувати оцим двом тварюками поїхати покататися з ним машиною, захопивши з собою заарештовану, буцімто для розваги? Мабуть, це єдиний вихід. Але їх треба ще більше підпоїти, щоб вони не тямили, на якому вони світі! Цей Заугель уже й так близько до того, а от Міллер…

Удаючи, що він заточився, Генріх ліктем збив свою чарку з стола, але вилаявся і став вимагати, щоб йому подали склянку, щоб всі пили з склянок, бо лише жовтороті студенти п'ють коньяк чарками. Міллер, що теж нетвердо тримався на ногах, приніс три великих бокали і налив їх майже по вінця. Заугель, не чекаючи тосту, схопив свій і випив майже до дна. П'яно регочучи, Міллер спробував і свій бокал випити одним духом, але закашлявся так, що ледве віддихався.