І один у полі воїн
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #1
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- ISBN: 5-301-00295-3
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «І один у полі воїн». Краткое содержание книги:
— Яка щаслива нагода привела до нас такого дорогого гостя! — вигукнув Міллер, потискуючи двома руками руку Генріха. — Ні, справді, що навело вас на щасливу думку завітати до нас?
— Я звик бачитися з друзями щодня, принаймні через день. А вже три дні, як я вас не зустрічаю навіть у казино, під час обіду. Отже, мій приїзд пояснюється тільки вашою неувагою до моєї персони.
— Любий бароне, ви мене ображаєте! Ви знаєте, як я до вас ставлюсь. Але зараз стільки роботи! Я просто задерев'янів весь, бо не маю часу навіть пройтися.
— Ви хочете натякнути на те, що і зараз я вам завадив? — на обличчі Генріха можна було прочитати явне розчарування. — А я сподівався, що ми можемо посидіти, навіть захопив з собою кілька пляшок коньяку.
— Бароне, дорогий! Невже я прямо не сказав би, коли б ви приїхали невчасно? Адже ми друзі, а між друзями не повинно бути церемоній. Гер Заугель, замкніть, будь ласка, двері і накажіть, щоб мене не турбували. А де ж ті чарівні пляшки, Генріх?
— Вони в машині. Накажіть принести їх сюди, і хай захоплять пакунок з лимонами і цукром…
— Яка завбачливість! Зараз доручу ад'ютанту… хоча ні, вийде незручно. Гер Заугель, не в службу, а в дружбу, візьміть самі і тягніть до моєї кімнати. А я поки все приготую. Прошу, Генріх, проходьте сюди!
Міллер відкрив двері до суміжної кімнати, яка правила Міллеру і за спочивальню, і за їдальню в ті дні, коли він затримувався в гестапо. Крім широкого дивана з подушкою, тут стояв невеличкий столик і буфет.
— Обійдемося без послуг денщика, так буде інтимніше, — говорив Міллер, розставляючи чарки і тарілочки.
— Це добре, що не буде сторонніх, бо сьогодні, здається, і я добре нап'юся. Такий настрій, хоч вовком вий!
— Що й казати, веселого мало…
— І заслати ж нас в таку глушину! Ні розваг, ні веселощів, — поскаржився Генріх.
Міллер двозначно посміхнувся.
— А як же мадемуазель Моніка? Вже набридла?
— То-то й воно, що не встигла набриднути! Як кожна порядна дівчина, вона на наші взаємини дивиться дуже серйозно, значно серйозніше, ніж я хотів би. З нею без цієї прелюдії — зітхань, упадань — не обійдешся! А я не хочу привертати уваги відвертим залицянням. Ви, можливо, не знаєте, але я маю наречену, з якою найближчим часом маю обмінятися перснями.
Увійшов Заугель і поставив на стіл пляшки. Міллер від задоволення прицмокнув.
— Тоді перший тост за вашу наречену! Але, Генріх, хто вона, ця майбутня баронеса?
— Лора Бертгольд.
— Донька генерал-майора Бертгольда? — перепитав Заугель. — Чудова партія! — Блакитні очі лейтенанта сяяли, ніби він сам мав одружитися з дочкою Бертгольда.
Міллер поздоровив Генріха стриманіше, але підкреслено поштиво.
— За майбутню баронесу Лору фон Гольдрінг! — проголосив він урочисто, піднімаючи чарку.
Всі троє дружно випили. Генріх негайно налив ще по чарці.
— Ну, тепер, бароне, вам сам бог звелів переходити на роботу до нас. Ви зв'язані з генерал-майором подвійними узами, і для вас він зробить усе! Це каже вам ваш друг, старий контррозвідник, який трохи розуміється на тому, як треба робити кар'єру!
— Гер Міллер має рацію, — підтримав Заугель. — Уявіть, як би ми втрьох чудово працювали разом!
— Ми з Гансом уже говорили про це… Стривайте, наллю ще по одній, бо не годиться, щоб чарки стояли порожні!.. Так от, ми з Гансом уже говорили, і я йому висловив свої сумніви. Боюсь, що в мене не вистачить хисту до цього. А робота в гестапо потребує спеціальних здатностей, я б сказав — навіть таланту.
— Ви маєте рацію, — охоче погодився Міллер. — Але я гадаю, що кращу кандидатуру для роботи в нашому відомстві важко й підшукати. Крім того, ваш названий батько і майбутній тесть зможе багато в чому вам допомогти. От, скажімо, гауптман Лютц у нашому відомстві був би зовсім чужою людиною, він надто м'якотілий…
— Гер Міллер дає вам чудесну пораду, бароне! Взяти мене — я всього третій рік працюю в гестапо, а навіть не уявляю, як би жив, коли б довелося змінити місце роботи, — признався вже трохи сп'янілий Заугель.
Коньяк починав діяти. Рум'янець на ніжних щоках Заугеля ставав все яскравішим, блакитні, аж сині, очі посоловіли. Міллер був тверезіший, але й він уже розстебнув комір сорочки і все частіше витирав хусточкою спітніле чоло.
— Заугель природжений слідчий! — підтвердив Міллер. — Він може з ранку до вечора продовжувати допит, а свого доможеться. Він поет допитів, коли можна так висловитись!
— Але поетові потрібне натхнення, а воно, кажуть, приходить не щодня, — зауважив Генріх.