Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
Що треба, хай роздобуде: в кооперативі консерви, з мо'іх запасів ковбаси та шинку. Відро вина.
Кузьма запаре кофе. Самовар од аристократії. В цім Мілютинові дається власть до кінця побуту генерала. До помочі має Василя.
Вертаємось. Сідає на лавку гость, рукою робе рух — сідайте. Розпитує про мою службу, сім'ю.
Кидає оком на плац. До кухні ідуть сапери.
Входим до землянки. Стіл засланий, 10 накриттів! Салфетки, консерви одкриті, з помідорів салат, шинка і ковбаса нарізані, гарно укладені. Звідкіль лосось? В кооперативі немає! Мілютін знімає з гостя шинель.
Василь виносе табурет, в мисці тепла вода, рядом мило, обіг Мілютін з чистим рушником. Поки генерал перед люстром чесався, я тоже успів вимитись в сінях.
Не успіли посідать — входе Кузьма. Рухом єгипетського жерця подає на блискучому підносі пробу вечері.
Баранина з рисом, шклянка червоного вина. Од пару — делікатний запах перцю, цибулі, часнику. "В міру."
Генерал смакує: "Чи то вечеря для офіцерів?"
"Для всіх, Ваше Вис-во!"
Призволяючий рух руки — і Кузьма виходе достойним кроком. Ціну собі знає!
"Що ж, просіть своїх офіцерів, будем вечерять."
Входять.
"Нас п'ятеро, а приготовлено на десять?"
"Може, Ваше високопревосходітельство мають бажання когось ще сьогодня побачить?.."
Гість трохи заклопотаний.
"Подзвоніть до к-ра бригади."
"До командирів полків тоже?"
"Було б чудесно, подзвоніть!"
За кілька минут всі за столом: в штабі бригади були всі, а це 200 кроків. Ждалось п'ять, прибуло десять з ад'ютантами. Додано ще на п'ять тарілки, вилки, ножі, чашки. Тіснувато трохи; внесено ще стіл і дві лавки. Додано шинки, ковбаси, консервів
Відро вина на столі. Починається вечеря, Мілютін прислуговує старшим, Василь — молодшим. Гості були заскочені приємно, на столі смачні речі, добра сервіровка.
Пішло в рух вино: хоть слабе, а приємне. Милютін з нерухомим лицем фахового кельнера раз і другий глянув, і його очі метнулись набік.
На поличці, при тіні, де клалось дрібні речі, бачу рядком чарки. Горілки не маєм. В часі війни не продається, хіба в дорогих ресторанах.
Мілютіна очі пильно дивиться на мене і непомітно дають знак: найдеться. Хіба фершал уділив з свого ненарушимого запасу для потреб медицини?
Питаюсь генерала, чи позволе налить по чарці чогось міцнішого?
"Будь ласка, мені тоже."
Мілютін розставив чарки. Я і мої помішники достали з кишені свої срібні шабашівки. Василь вносе відерце з холодною водою, стирчать пляшки. Нічого не розумію: звідкіля таке багатство?
Мілютін якийсь чародій! Ще й появилась ікра!!! Настрій у всіх з напружено-офіціального (таке високе начальство!) робиться потроху вільнішим. Генерал-інспектор, людина високої культури, надає керунок розмові, часом розкаже веселий анекдот, часом переведе розмову про справи військові.
Гості-полковники не нахваляться працею 3-ї роти, захоплені несподіваною багатою вечерею.
Молодіж бере приклад з старших, більше мовчить, їсть і п'є в міру. Трудно передать слово в слово те, що сказав генерал-інспектор перед кінцем вечері, а приблизно було так: "Панове! Сьогодня я перший раз за свою довголітню службу в варунках позиційних гостюю в звичайній саперській роті. Здається мені, одначе, що 3-тя саперна рота 33-го інженерного полку не є звичайною ротою. Про працю солдат і офіцерів самі говорите.
Панує тут розумна дисципліна, лад і порядок. Офіцери і солдати живуть на позиції в умовах мирного часу багатого гвардійського полку. Сито, чисто, весело. Солдати так одіті і обуті, як до царського параду! Кидається в очі невеликі страти в часі небезпечних і нелегких робіт — це знову підкреслює заслугу офіцерів.
За таким командуванням солдат піде і виконає все."
Далі питається, чи боюсь смерті, ранення?
"Боюсь, дуже боюсь!" — "А солдати це бачуть?" — "Не знаю, вони тоже бояться, та за роботою не мають часу. Страху свого стараюсь не показувать."
"А для чого часто буваєте на передовій позиції? Це не діло командира саперної роти. Він дає директиви, часом справджує роботи в порозумінні з командуванням піхоти, артилерії, дає директиви командирам взводів. А ви буваєте на позиції дуже часто, чим обмежуєте ініціативу своїх помішників."
"Виходе на те, що я ще не дозрів на к-ра саперної роти з її поважними завданнями і господарством. Може, був би кращий к-р взводу з мене?"
"Ви так думаєте?"
"Роту я перейняв од штабс-капітана Петрова і стараюсь у всім його наслідувать, розвивать, дещо додать.
Виконання задань обговорюємо колективно, навіть часом з уділом досвідчених взводних унтер-офіцерів. Позволю ще раз підкреслить заслугу штабс-капітана Петрова у всіх осягненнях нашої роти.