Таємниця гірського озера
- Автор: Ананян Вахтанг Степанович
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: Державне Видавництво дитячої литератури УРСР
- Переводчик: С. Калустянц
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Таємниця гірського озера». Краткое содержание книги:
— Правильно! Я був там з ними… — відгукнувся з свого кутка колишній партизан, тепер завідувач молочної ферми Артем.
— Хай не образиться на мене зараз дід Асатур, коли я зроблю одне порівняння, — продовжував Арам Акопян. — То було золото, і це — теж золото. Різниці ніби нема, чи не так? Але для чого послужило те золото і для чого оце, що лежало в хліві діда Асатура?..
Старий мисливець стояв, похиливши голову, і було видно, як боляче йому слухати такі тяжкі докори.
— Я хочу звернути увагу також і на іншу важливу обставину, — продовжував учитель. — Зараз мене, як радянську людину і палеонтолога, хвилює ще одна думка: як було б жахливо, коли б у діда Асатура перемогло старе! І яка велика втрата була б для радянської науки, коли б знову залишились під землею або були таємно продані — просто як цінний метал — ці мовчазні свідки минулої історії нашого народу, його боротьби, побуту, культури… — Арам Акопян узяв з купи золотих речей, що лежали на підлозі, одну монету: Ось бачите, на ній зображено Тиграна Великого. Монета ця була вибита в ті часи, коли й нашій країні ще панувало язичество. А ось на цій монеті зображено союзника Тиграна Великого Мітрідата Понтійського. Вони разом боролися проти римських завойовників. Це дуже цінні, дуже важливі знахідки для науки. Такі знахідки ховати або знищувати, перетворювати з злитки — злочин… Ну, я гадаю, що всього, про що тут говорили, досить для діда Асатура. Він глибоко відчуває свою провину, і це його рятує. Асатур говорить про дідівську чесність, і чимало цієї чесності є і в нього самого. Але мені хотілось би, щоб дід Асатур самому собі поставив запитання: як можна забути про чесність, про людяність, милуючись цими блискучими дрібничками?
— Дідові Асатуру сказали все, що треба було сказати, — промовив Баграт. — В його каяття ми віримо — воно глибоке і щире. Кінець кінцем, дуже добре, що всі ці речі знайшлися. Але більше за все слід радіти тому, що знайшлась людина… що під впливом цих хлоп’ят знайшлась загублена дідом Асатуром чесність… — І він потиснув старому руку.
Старий полегшено зітхнув. Його зблідле обличчя потроху почало оживлятись і набувати природного кольору.
Всі стали посміхатися, і дехто навіть зааплодував. Дід Асатур розправив плечі. випростався. Вологі очі його блиснули, як у старого, але могутнього ще сокола.
Кінець справи більш за всіх, звичайно, обрадував наших юних героїв. Вони дуже любили старого, доброго дідуся і, дивлячись на його страждання, теж страждали.
— Спасибі і нашим відважним хлоп’ятам. Чи не вони знайшли це золото разом з останніми дорогоцінностями в печерах Чанчакару? Чи не вони своїм прикладом урятували честь старого мисливця?.. — промовив учитель.
Покликавши до себе дітей, він потиснув кожному з них руку.
Дід Асатур випростався, набрав молодецького вигляду і, за старою звичкою, знову стиснув рукоятку кинджала. Поверталося до нього колишнє почуття власної гідності.
— Ну, кінець, тепер до мене і смерть не підступиться! — сказав він і раптом, щось згадавши, повернувся до Камо: Камо, рідненький, чи знайшли ви, що там у печері вирувало? Чи не казан сатани?
— Ні, дідусю, який там казан! Це під скелю біжить вода, — слабким голосом відповів хлопець. — В часи царювання Артака вона зникла від землетрусу.
— Справді вода?
— Так. Ясно чути, як вона біжить, вирує…
— У печері можуть працювати лише кілька чоловік, — вихопився Армен, дозвольте нам, ми почали, нам би й кінчити… А людей слід мобілізувати для копання каналу.
— В якому напрямку треба копати канал? — спитав Баграт.
— Збереглися сліди старого річища, — почав своє пояснення Арам Акопян, — ми уважно дослідили його. Мечі і здається, що залишилось небагато зробити для того, щоб продовжити старе річище.
— Якщо це справді, так, то чого ж ми стоїмо, товариші? Ходімо! — сказав хтось збуджено.
Баграт мобілізував колгоспників на копання каналу. По селу швидко полетіли чутки:
— Вода, вода!..
Ніби ліс з коріння зірвався — забігали всі: старі й малі, чоловіки й жінки. Схопивши лопати, кирки, ломи, кинулись на схил Далі-Дагу, по якому проходило колись річище Великого джерела царя Сардура, та сама «таємнича стежка», колишнє значення якої розгадали Арам Акопян і Армен.
З’явились тракторні плуги. Незабаром вони були вже на схилі гори, там, де нещодавно стояв вішап — «бог води», і поповзли звідти, вгризаючись у землю, вниз, до полів колгоспу. За плугами йшли колгоспники і лопатами та кирками поглиблювали річище стародавнього каналу.