Первісна. У вирі пророцтв
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #2
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. У вирі пророцтв». Краткое содержание книги:
Тим часом Шимас аб Нейван і Ріана вер Шонаґ, послухавшись поради диннеші, прямують на Ініс на н-Драйґ. Що їх чекає на цьому далекому острові, де тисячу років тому помер останній у світі дракон? Яке нове знання вони там здобудуть? І як це пов’язано з Ейрін та її Первісною Іскрою? А пов’язано ж напевно…
Дівчина кивнула, нітрохи не здивована цими словами.
— Що ж, логічно. Серед інших я розглядала й такий варіант. Не надто витончено, але ефективно: спершу звільнити Лаврайна, допомогти дістатися до поборників, а згодом прилюдно вбити його, видавши себе за одного з чаклунів-повстанців, і таким чином прямо пов’язати їх з королем.
„Отакої!“ — подумав Фейлан. — „То, виходить, там кілька чаклунів! Це вже не бунт, а справжнє чаклунське повстання. І даю руку на відсіч, ця дівчина ним керує. Вона дуже сильна, надзвичайно сильна — в усьому Кованхарі знайдеться лише троє-четверо сильніших за неї, а що вже говорити про Лахлін… А ще, судячи з гордовитих манер, вона знатного роду. Може, навіть князівського.“
— Мені дуже прикро, пані, — сказав він уголос. — Я й сам від цього не в захваті. Але нічого тут не вдієш — доводиться коритись волі Темного Володаря. Не нам судити про його задуми, наш обов’язок — служити йому.
Фейлан чекав, що дівчина не повірить і вимагатиме доказів. Час від часу, втім, дуже рідко, серед чорних зустрічалися самозванці, які виправдовували свої негідні вчинки якимсь вигаданим завданням від Ан Нувіну. Та рано чи пізно всіх їх заганяли на слизьке й суворо карали за блюзнірство — як правило, карали на смерть.
Проте юна чаклунка не стала піддавати сумніву Фейланові повноваження.
— Я, професоре, й думки не припускала, що це ваша особиста ініціатива. Жоден притомний чаклун, що має бодай краплю честі та гідності, не буде з власної волі підігравати поборникам. Безумовно, ви дієте з примусу, всупереч своїм переконанням, але це не знімає з вас відповідальності за ваші вчинки. Вам не годиться бути сліпим виконавцем чужої волі, це просто принизливо для людини з таким блискучим і гострим розумом. Ви мусите все зважувати й самостійно вирішувати, які накази варті того, щоб їх виконували, а які слід іґнорувати.
Фейлан уп’явся в неї ошелешеним поглядом.
— Пані, як ви можете так говорити! Це ж накази Темного Володаря!
Дівчина байдуже стенула плечима.
— Ну то й що? Ви освічена людина, професоре, кованхарський науковець. Невже ви серйозно вірите в безмежну мудрість і непохибність Китрайла? Якби це було так, він би не скнів зараз в Ан Нувіні, а панував у Кейґанті. Я дуже сумніваюся, що його повстання проти Творця мало на меті саме те, чим воно в підсумку закінчилося — падінням з Небес у похмуру безодню пекла. Китрайл став Темним Володарем не з власної волі, а через свій прорахунок. Він просто невдаха космічного масштабу — прагнув влади над усім Всесвітом, а натомість мусив задовольнитись Ан Нувіном, яким погидувала решта диннеші.
Ці крамольні слова не викликали у Фейлана ні страху, ні гніву, ні обурення. Він лише був безмірно здивований.
— Я вас не розумію, пані. Що ви робите з такими поглядами в Темному Братстві?
— Я не належу до вашого нікчемного Братства, — різко відповіла дівчина. — І не збираюсь до нього приєднуватися.
— Ну, гаразд, нехай так. Проте ви володієте Темною Енерґією, ще й маєте доступ до Тиндаяру. Де ж іще могли це отримати, як не на службі в Ан Нувіну?
— Здобула сама, професоре. І те, й інше. Взяла, не питаючи ні в кого дозволу. А Китрайл і всі його демони не змогли нічого зі мною вдіяти. Тепер вони шаленіють з люті й намагаються накапостити мені. Гадаєте, звільнення принца Лаврайна було частиною ґеніального задуму вашого господаря, якоїсь хитромудрої комбінації, незбагненної для людського розуму? Де ж пак! Це лише дрібне паскудство, покликане створити мені зайві проблеми. Так само й у вашому новому завданні не варто шукати ніякої витонченої далекоглядності. Китрайл просто хоче провчити мене, покарати за непослух, змусити до покори. Але цього не буде. Ніколи!
От тепер Фейлан злякався. Не через те, що на світі знайшлася людина, яка наважилась кинути виклик Темному Володареві на його ж власній території, а через те, що він зустрів цю людину, розмовляв зараз із нею. Демон таки не дарма ні словом не обмовився про її існування; було очевидно, що Ан Нувін прагне зберегти все в таємниці, приховати від своїх земних слуг цей прикрий для себе факт. І Фейланова проблема (навіть не просто проблема, а справжня біда) полягала в тому, що він мимоволі стромив свого носа куди не слід, розкрив секрет, якого знати не повинен…
— Здається, ви вже усвідомили весь драматизм вашого становища, — промовила дівчина, дивлячись на нього з поблажливим розумінням. Ні в її погляді, ні в голосі не було ні крихти співчуття — як, утім, і зловтіхи; вона лише безпристрасно оцінювала наявну ситуацію. — Як гадаєте, демонів задовольнить ваша обіцянка мовчати? Чи, може, вони вирішать, що сім століть пекельних мук куди надійніше ґарантують ваше мовчання?