Первісна. У вирі пророцтв
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #2
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. У вирі пророцтв». Краткое содержание книги:
Тим часом Шимас аб Нейван і Ріана вер Шонаґ, послухавшись поради диннеші, прямують на Ініс на н-Драйґ. Що їх чекає на цьому далекому острові, де тисячу років тому помер останній у світі дракон? Яке нове знання вони там здобудуть? І як це пов’язано з Ейрін та її Первісною Іскрою? А пов’язано ж напевно…
Фейлан приречено зітхнув.
— Боюся, другий варіант імовірніший.
Йому майнула була думка просто зараз напасти на співрозмовницю в сподіванні здолати її й цим заслужити милість Володаря. Якщо ж ні, то він хоча б помре гідно, в бою, а не знемагатиме від страху, щомиті чекаючи удару в спину від котрогось із чорних братів або нападу демонів під час відвідин Тиндаяру. Проте Фейлан відкинув цю ідею — померти він завжди встигне, а поки в нього залишається бодай найменший шанс на життя, він житиме далі. Зрештою, йому не конче розповідати демонові правду про зустріч із бунтівною чаклункою. Наскільки було відомо з досліджень чорних чаклунів, які жили в часи Мор Деораху, ділянка Тиндаяру під Лахліном недоступна для спостереження з Ан Нувіну, і це давало гарний шанс викрутитися з цієї халепи, відвести від себе удар. А для цього треба домовитися з дівчиною, переконати її зберегти його таємницю. Вона не вбила Фейлана, коли він був непритомний; не вбиває його й зараз — отже, збирається щось йому запропонувати. Тому є надія, що вони зможуть порозумітися.
Зробивши над собою зусилля, Фейлан зіп’явся на ноги, неквапно підійшов до стільця, що стояв під глухою стіною, й сів на нього. Дівчина не сказала ні слова, лише пильно стежила за ним.
— І давно ви… гм, конфліктуєте з Ан Нувіном? — запитав він, зручно вмостившись на стільці.
— Понад п’ять років.
— О! — Фейлан зміряв її здивованим і трохи недовірливим поглядом. — Скільки ж вам було, коли ви опанували Темну Енерґію?
— Одинадцять, — відповіла вона. — Та вже тоді мені вистачило сили протистояти демонам, не пускати їх у свій розум. А згодом я навчила цього й інших чаклунів.
Фейлан аж гикнув від несподіванки.
— То ви не одна така?!
Дівчина всміхнулась йому, проте її очі, як і раніше, залишалися холодними.
— Ні, не одна. Я маю кількох… ну, скажімо, послідовників. Не наважусь назвати їх учнями, бо серед них є люди набагато старші й мудріші за мене. Ми разом ведемо боротьбу за звільнення Лахліну від влади Конґреґації і не дозволимо нікому стати нам на заваді. Мені байдуже, як ви збираєтеся виправдовуватись перед своїм господарем за сьогоднішню невдачу, але майте на увазі, що наступного разу вам не доведеться вигадувати ніяких пояснень. Якщо ви знову поткнетеся на Лахлін з метою нашкодити нам, то назад уже не повернетесь, а вирушите прямісінько до Ан Нувіну. Проте не відразу — перед тим, як для вас розпочнуться пекельні муки, ви ще вдосталь пізнаєте земних тортур. Я ясно висловлююсь, професоре?
— Та вже куди ясніше, — понуро кивнув Фейлан. — Схоже, я опинився в безвиході, поміж двох вогнів.
— Знову ж таки, це ваш клопіт, — сказала юна чаклунка. — Я лише ставлю вас до відома, що більше не подарую вам втручання в наші справи. А ви вже самі вирішуйте, кого варто більше боятися — мене чи Китрайла.
„Ти ба як вона високо заноситься!“ — подумав Фейлан. — „Рівняє себе з Володарем…“
— Якщо я правильно вас зрозумів, — промовив він уголос, — ні ви, ні ваші люди не спілкуєтеся з демонами?
Вона ствердно кивнула:
— Вони не в змозі пробитись у наші сни. А в Тиндаярі у нас із ними розмови короткі — ми просто вбиваємо їх. Тому не турбуйтеся, вони не дізнаються про нашу з вами зустріч. Можете розповідати їм що завгодно; можете, наприклад, сказати, що майже підібралися до Лаврайна, але останньої миті мусили відступити, помітивши серед його охоронців чаклуна — або навіть двох чаклунів. Мовляв, за таких обставин ви потребуєте додаткових інструкцій і… коротше, щось вигадаєте. Ідеться ж про порятунок вашої шкури.
— Але чому ви мене відпускаєте? — запитав Фейлан. — Невже з милосердя. — Він похитав головою. — Ні, не вірю.
— І правильно, що не вірите, — підтвердила дівчина. — Це ніяке не милосердя, а тверезий розрахунок. Наскільки мені відомо, ви людина розумна й обачна, тому не станете легковажити моїм попередженням. І коли отримаєте чергове завдання, пов’язане з Лахліном, то ще гарненько подумаєте, чи варто його слухняно виконувати. Чи, може, визнаєте за краще попередити мене про нові підступи Ан Нувіну.
— Он як! — Фейлан прикинувся, що ці слова заскочили його зненацька, хоч насправді нітрохи не був здивований. — То ви хочете переманити мене на свій бік?
— Поки ні, професоре, ви ще не готові до цього. Надто вже довго вірою та правдою служили Китрайлові, щоб швидко й безболісно зректися своїх переконань. Але водночас ви цінуєте свою людяність, своє земне життя і не поспішаєте перетворитись на демона. У кожнім разі, мені здалося, що така перспектива не дуже вас тішить. Чи я помиляюся?