Джеррі-Островик

— Але не на три.

— Таж як два не краще, ніж один — це ви самі так сказали, Грімшо підтвердить, — то чим три краще, ніж два? Тільки дорожче.

— Коли у вас лише два хронометри, то як ви визначите, котрий з них бреше? — питав капітан Доун.

— А я звідки знаю! — відказував лихвар, скептично здвигнувши плечима. — Коли ви не можете сказати, котрий з двох бреше, то наскільки ж важче сказати, котрий бреше з двох десятків! А коли їх лише два, то тут половина на половину, що бреше той або той.

— Та як ви не розумієте…

— Я розумію, що всі ваші навігаційні хитрощі й мудрощі — велике дурисвітство. У мене в касах є чотирнадцятирічні хлопчаки-рахівники такі, що можуть утерти носа вам з вашою навігацією. Спитайте їх, як може бути, що тисяча хронометрів краще, ніж один, коли два не краще, ніж один. І вони вам ураз скажуть, що як два долари не кращі за один, то й дві тисячі доларів не кращі за один долар. Це ж простий здоровий глузд.

— І однаково в головному ви помиляєтеся, — втручався Грімшо. — Я тоді сказав, що ми беремо капітана Доуна до паю тільки через те, що він мореплавець, а ми самі в цьому ділі нічогісінько не тямимо. А ви сказали: «Авжеж», — та щойно дійшло до купівлі хронометрів, ураз виявилося, що ви тямите більше за нього. А насправді вас просто скнарість заїла. Більше в голові у вас нічого нема. Виряджаєтесь відкопувати десять мільйонів скарбу і труситеся, щоб не переплатити кількох центів за лопату.

Дегові Доутрі мимохіть трапилось підслухати кілька таких розмов — радше запальних пересварок, ніж нарад. Нішіканту після них щоразу нападала, як кажуть моряки, «морська нуда». Цілі години понурий єврей не озивався ні до кого й не відповідав, як хто до нього звертався. Він сідав малювати, але малювання не ладилось, і він розлючено дер початий малюнок, топтав його ногами, тоді хапав свою великокаліберну автоматичну рушницю, сідав на прові й намагався підстрелити якогось заблуканого дельфіна, морську свиню чи тунця. Здавалося, він відчував велику полегкість, усадивши кулю в яку-небудь прудку, барвисту морську тварину, спинивши навіки її швидкий рух, щоб вона повільно перевернулась на бік і мертвою поринула в морську безодню.

Іноді, коли поблизу вигравав на хвилях табун китів, Нішіканта аж нетямився з утіхи, що міг завдати їм болю. Він уражав кулями стількох велетнів, скількох устигав, і вони вихоплювалися з води, мов коні від удару батога, або, мотнувши хвостом, поринали вглиб, а тоді шалено мчали геть, спінюючи поверхню моря, поки не зникали з очей.

Старий Моряк тільки смутно хитав головою; Доутрі, що йому теж прикро було бачити, як кривдять тих мирних тварин, співчував старому і, щоб його заспокоїти, сам, непроханий, приносив йому запашну дорогу сигару. А Грімшо презирливо закопилював губу й бурчав:

— Паскуда. Смердюх поганий. Справжній чоловік ніколи не став би зганяти оскоми на безневинних створіннях. Я ще в школі таких знав: як не злюбить тебе за щось або як посмієшся з нього за погану оцінку, то він за те стусоне твого собаку… або й отруїть його. Колись у добрі давні часи ми в Колюзі таких вішали, щоб і духом їхнім не смерділо.