Джеррі-Островик

Ось як воно вийшло. Вагон був переповнений, і мені дісталась верхня полиця. Я саме натяг сорочку, штани й черевики й хотів спуститись униз. Сів на краю полиці, звісивши ноги, а обидва місця навпроти, верхнє й нижнє, кондуктор уже прибрав і застелив.

Отож я сидів на полиці, звісивши ноги, й гадки не мав, де ми — на мосту чи на рівнині, коли поїзди зіткнулися. Я, звісно, злетів з полиці, майнув, мов птах, через прохід, вибив головою вікно з другого боку й полетів униз. Скільки разів я перевернувся через голову в повітрі, волію не пригадувати, але якимсь дивом влучив у ту калюжу плавом. Там було всього півтора фута води, але вона пом'якшила удар, бо я ляпнувся плазом. Із цілого свого вагона тільки я зостався живий. Він упав футів за сорок від мене, і з нього повитягали самі трупи. А мене як витягли з калюжі, я був живісінький. Ну, хірурги мене підлатали, та однаково зостався я з цим шрамом, і без пальців на лівій руці, і ще мені бракує до повного комплекту трьох ребер, хоча зверху того не видно.

О, нарікати мені не доводиться. Адже решта, хто був у вагоні, всі загинули. На нещастя, я їхав з безплатним квитком і тому не міг позивати залізниці за відшкодування. Зате можу похвалитися, що я єдиний чоловік на світі, який пірнув з дев'яноста футів височини в півтора фута води й зостався живий… Коли ваша ласка, стюарде, налийте мені ще.

Доутрі вдовольнив його прохання і, схвильований оповіданням, відкоркував і собі другу и ляшку пива.

— Ну, далі, далі, сер, — хрипко промовив він, утерши губи. — Як ви по скарби плаваєте. Мені страх як кортить почути. Будьте здорові, сер!

— Я можу сказати, стюарде, — почав знову Старий Моряк, — що вродився в сорочці, та дуже скоро вона зносилася, і зостався я справдешнім блудним сином. На лихо, вродився я не тільки в сорочці, а ще й з негнучким хребтом, гордий. Рідні мої зреклись мене, а я… зрікся всяких претензій до них. Врешті, то була не їхня провина. Я ніколи не скаржився й не нарікав на них. Я просвистів те, що в мене лишалось — на бавовну в Південних морях, какаові плантації на островах Тонга, гуму й червоне дерево на Юкатані. А кінець кінцем докотився до того, що спав по брудних кишлах Бауері та їв усяку гидоту по харчівнях Іст-Сайду[15], а часом стояв до півночі в чергах за дармовою пайкою хліба, думаючи тільки про те, щоб не впасти, не зомліти, поки діжду тої пайки…

Оповідач змовк передихнути, а Доутрі промурмотів захоплено:

— І ні разу нічого не попросили в рідні…

Старий Моряк розпростав плечі, гордо підняв голову, тоді знову схилив її і підтвердив:

— Ні, не попросив. Я попав у притулок для нужденних — окружну ферму-притулок, як вона офіційно називається. Яке гидке було там моє життя! Просто твариняче. Півроку я жив, як тварина, поки побачив рятунок. Я заходився будувати «Пильного». Я збудував його по дощечці, і обшив міддю, й сам вибрав кожну деревину на рангоут, і спорядив усе судно, і сам дібрав усю команду, і відплив на ньому в Південні моря по скарб, закопаний на сажень у піску… Все це подумки, розумієте, — пояснив він, — бо весь той час я був в'язнем у притулку для недобитків життя.