Замах на бродягу
- Автор: Сименон Жорж
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Замах на бродягу». Краткое содержание книги:
— Дякую вам, месьє Жюсьоме…
Та месьє Жюсьом нікуди не поспішав.
— Є одна обставина, яка мене цікавить і навіть непокоїть… Якщо вірити газетам, то в квартирі на вулиці Де-Дам немає ніяких пташок. Коли б канарки, що їх він у мене купував, були там, то про це, певна річ, неодмінно написали б, чи не так? Їх було в нього щонайменше дві сотні, і згодьтеся, що не кожного дня…
— Інакше кажучи, ви боїтеся, що вони…
— … Еге ж, перебувають у такому місці, де тепер, коли немає вже месьє Шарля, про них нікому турбуватися…
— Гаразд, месьє Жюсьоме, я обіцяю: як тільки ми їх розшукаємо, ви одразу про це довідаєтесь і зможете належним чином про них подбати, якщо, звичайно, не буде пізно…
— Дякую вам… Це більше моя жінка турбується…
— До побачення, месьє Жюсьоме…
Двері зачинилися.
— Ну, друзяко, що ти про це думаєш? — звернувся до Люка комісар. — Висновки експертів одержав?
— Допіру принесли.
Передусім висновок судово-медичної експертизи. З пояснень доктора Поля витікало, що смерть Трамбле загалом сталася внаслідок нещасного випадку.
Сорок рядків медичних термінів та міркувань, в яких комісар нічогісінько не тямив.
— Алло, доктор Поль?.. Чи не будете ви так ласкаві пояснити мені, що ви хотіли сказати у вашому висновку?
— Що, власне, куля не повинна була проникнути до грудної клітки убитого, бо не мала для цього достатньої пробивної сили… Коли б вона якимось дивом не попала в тонку м'язову тканину між ребрами, вона б ніколи не досягла серця і не могла б спричинити поранення, небезпечного для життя. Йому просто не пощастило, от і все, — сказав наостанку доктор Поль. — Потрібен був певний кут прицілу… І щоб він сидів саме в такій позі…
— Ви гадаєте, що вбивця зважив на все це, коли цілився?
— Я гадаю, що вбивця йолоп… Йолоп, котрий, можливо, стріляє не так уже й погано, коли він зміг застрелити нашого бідолаху, але котрий ніколи не зміг би прицілитися так, щоб куля потрапила саме в серце… На мій погляд, він взагалі мало що тямить у вогнепальній зброї…
Це підтвердив також і Гастін-Реннет, експерт по зброї. Згідно з його висновком, куля була від пневматичної гвинтівки, якими користуються в ярмаркових тирах, свинцева, дванадцяти міліметрова.
Цікава деталь: вбивця ретельно відточив кулю, щоб зробити її гострішою.
Коли Мегре зажадав пояснень, експерт відповів:
— Її убивча сила від цього не збільшилася, навпаки! Проникаючи в тіло, заокруглена куля робить більше шкоди, аніж загострена. Чолов'яга, котрий усе це зробив, безперечно, думав, буцімто вигадав щось дуже мудре, а насправді він нічогісінько не тямить у вогнепальній зброї.
— Отже, виходить, він дилетант?
— Дилетант, що начитався детективних романів… Та й то зрозумів усе навпаки.
От і все, що вдалося встановити до одинадцятої ранку на другий день після вбивства Моріса Трамбле.
На вулиці Де-Дам Жюльєтта розривалася поміж своїми повсякденними і новими клопотами, що їх принесла з собою смерть голови родини, до того ж смерть нагла. З ранку до вечора її обсідали газетярі, а на сходах чатували в засідці фоторепортери.
— Що йому було від тебе потрібно, цьому комісарові?
— Нічого, мамо…
— Ти кажеш неправду… Всі завжди кажуть мені неправду… Навіть твій батько обдурював мене, обдурював кілька років підряд…
Сльози лилися в неї рікою, вона схлипувала, шморгала носом, ні на мить не вмовкаючи, поралася в домі, роздавала штурхани дітям, котрих треба було встигнути одягти в усе чорне до завтрашнього похорону.
А десь у місті чекали канарки, поки їх нагодують.
— Нічого не вдієш, доведеться чекати, — зітхав комісар, звертаючись до Люка.
Чекати результатів від опублікування фотографій, чекати, що люди впізнають Моріса Трамбле або месьє Шарля.
Бував же він де-небудь протягом цих семи років! Якщо він переодягався десь поза своєю домівкою, купував співучих пташок та клітки для них, значить, десь у нього був притулок: квартира, кімната, можливо, цілий будинок? І, таким чином, він мав справу з господарем або з консьєржкою чи служницею? Можливо, в нього були друзі? Можливо, навіть коханка?
Смішно сказати, але Мегре вів цю справу не без деякого хвилювання, в чому б не наважився признатися і самому собі.
«Так бідаків не вбивають…»
І ось уже чоловік, якого Мегре ніколи в своєму житті не бачив, про чиє існування він навіть гадки не мав, такий собі сіренький і нецікавий неборак, що помер найбезглуздішою смертю, сидячи на ліжку, де куняла нудна Жюльєтта, — і до того ж від кулі, яка зовсім не повинна була його вбити, — чоловік цей став близьким Мегре.