Замах на бродягу

— Еге ж… Певно, на цілу ніч… Слухай, принеси мені бутербродів та дві-три пляшки пива… І зателефонуй дружині, попередь, щоб не чекала… Подбай, щоб газети про цей будинок поки що нічого не писали.

— Якщо хочете, я ночуватиму тут разом з вами… або пришлю когось із інспекторів.

— Не варто.

У нього навіть не було з собою зброї. Навіщо?

І потекли години, дуже схожі, очевидно, на ті, що їх проводив у цьому будинку сам хазяїн. Мегре навіть погортав кілька книжок із його дивовижної бібліотеки. Видно було, що всі вони були прочитані по кілька разів.

Потім він довго перебирав вудочки; йому здавалося, що такому чоловікові, як Трамбле, вудочки повинні були уявлятися ідеальним сховком.

— Дві тисячі франків на місяць протягом семи років… Солідний капіталець. Не кажучи вже про ті гроші, які він витрачав особисто на себе… Безперечно, десь тут мала бути кубушка.

О восьмій вечора, коли Мегре в пошуках сховку почав оглядати вольєри, перед будинком зупинилося таксі.

Це приїхав Люка в супроводі якоїсь молодички. В неї, видно, був поганий настрій.

— Я не знав, що робити; телефону тут немає, — трохи зніяковіло пояснив бригадир. — Кінець кінцем, я вирішив, що найкраще буде привезти її сюди. Це його коханка…

Дебела чорнява особа з грубуватим блідим обличчям. Пильно й насторожено глянувши на комісара, вона процідила:

— Сподіваюся, мене не збираються звинувачувати в тому, що буцімто я вбила його?

— Заходьте, заходьте… — тихо мовив Мегре. — У цьому будинкові ви, напевне, орієнтуєтеся краще за мене…

— Я?.. Та я вперше бачу цю смердючу халабуду… П'ять хвилин тому я навіть не знала, що вона існує… Ну й аромати!

Чутливістю в неї відрізнявся ніс, не барабанні перетинки. І, сідаючи, вона передусім змахнула порох із запропонованого їй стільця.