Замах на бродягу
- Автор: Сименон Жорж
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Замах на бродягу». Краткое содержание книги:
— Що ж саме тебе цікавить?
— О котрій годині вони відчиняються?
— О дев'ятій…
— Ти це точно знаєш?
Відповідь жінки, очевидно, була йому така приємна, що, перш ніж нарешті заснути, він замугикав собі під ніс якусь пісеньку.
— А мати нічого не сказала?
Було чверть на десяту ранку, і Мегре сидів у себе в кабінеті, слухаючи Люка. Бригадир допіру зайшов і ще навіть не встиг зняти свій солом'яний капелюх.
— Я пояснив їй, що вам потрібні якісь додаткові відомості, але що ви не хочете надокучати їй у таку тяжку хвилину і тому наважилися потурбувати доньку.
— А що донька?
— Ми приїхали автобусом, як ви звеліли. Мені здається, вона трохи нервується. Весь час допитувалася, навіщо ви її викликаєте.
— Скажи, нехай зайде.
— Там з вами хоче поговорити якийсь літній чолов'яга.
— Потім… Скажи, нехай почекає… А хто він?
— Якийсь торговець з Луврської набережної… Він хоче вам щось розповісти і особисто…
Пекло вже не так, як напередодні. Над Сеною сріблилася промениста юга, огортаючи легеньким серпанком каравани барж.
Зайшла Франсіна, одягнута в скромний темно-синій костюм і білу полотняну блузку. Дуже гарненьке, дуже молоденьке дівча. Біляві кучері, що їх вдало відтіняв кокетний червоненький капелюшок, високі, чітко обрисовані груди. З учорашнього дня у Франсіни, певно, не було часу придбати собі щось жалобне.
— Сідайте, мадмуазель… Якщо вам жарко, я охоче дозволяю вам зняти жакет…
Над верхньою губою в неї вже блищали крапельки поту.
— Вчора ваша матінка сказала мені, що ви працюєте продавщицею в крамниці стандартних цін на вулиці Реомюра… Коли не помиляюся, це та крамниця, що поблизу Севастопольського бульвару, ліворуч, чи не так?
— Так, месьє…
Губи в неї затремтіли, і Мегре здалося, що вона хоче щось йому сказати, та не наважується.
— Крамниця відкривається о дев'ятій, чи не так? І вона розташована поблизу вулиці Сантьє, куди ваш батько їздив щоранку на роботу. Принаймні так вважалося. Ви, мабуть, інколи вирушали разом?
— Лише кілька разів…
— Ви певні цього?
— Звичайно, інколи траплялося…
— І ви прощалися з батьком біля місця його служби?
— Еге ж, поблизу… На розі…
— Отже, у вас ніколи не виникало жодної підозри?
Він тихенько попихкував люлькою і з найневиннішим виглядом розглядав це юне личко, на якому тепер відбивалось таке сум'яття і тривога.
— Я певний, що така молода особа, як ви, не дозволить собі казати неправду поліції… Ви добре розумієте, що це могло б скінчитися для вас неприємностями, тим більше в таку хвилину, коли ми робимо все од нас залежне, щоб розшукати вбивцю вашого батька.
— Так, месьє.
Вона дістала із сумочки носову хусточку, притулила її до очей і тихо схлипнула, ладна от-от розплакатися по-справжньому.
— У вас гарні сережки…
— Ах, месьє…
— Ні, справді дуже гарні. Дозвольте? Далебі, можна подумати, що у вас уже є коханий.
— О, що ви, месьє!
— Вони золоті, а ці два гранати в них — справжні.
— Ні, месьє… Мама теж гадала, що справжні, але…
— Але?
— Я їй сказала, що ні…
— Тому що ви купили ці сережки самі?
— Так, месьє.
— Отже, ви не віддавали платні своїм батькам?
— Віддавала, месьє. Але мені дозволили залишати гроші за понаднормову роботу…
— І сумочку ви собі теж купили самі?
— Так, месьє.
— Скажіть-но мені, ясочко…
Вона здивовано підвела голову, і Мегре засміявся.
— Ну, досить.
— Що досить, месьє?
— Морочити мені голову!
— Слово честі…
— Даруйте, хвилинку… Алло? Комутатор? Дайте мені крамницю стандартних цін на вулиці Реомюра… Еге ж…
— Стривайте, месьє…
Він зробив їй знак замовкнути, і дівчина залилася сльозами.
— Алло… Крамниця?.. Ви не могли б з'єднати мене з директором?.. Ах, це ви самі?.. Говорять із Управління карного розшуку. Нам потрібна довідка щодо однієї із ваших продавщиць… Мадмуазель Франсіна Трамбле… Так, так, будь ласка… Що? Вже три місяці? Дякую… Можливо, я до вас заїду протягом дня… Потім обернувся до дівчини:
— Ну, от, мадмуазель!
— Я б і сама вам призналась…
— Коли?
— Я хотіла набратися духу…
— Як це сталося?
— А ви моїй мамі не розкажете?.. Це через неї я не хотіла говорити… Знову будуть сльози та нарікання… Коли б ви знали мою маму!.. Я вам уже казала, що інколи ми їздили в метро разом з батьком… Він з самого початку був проти того, щоб я ішла на роботу, а надто до цієї крамниці… Розумієте?.. Та мама завела своєї: ми не такі багаті, вона і так насилу зводить кінці з кінцями, а це така щаслива нагода… Вона сама одвела мене до директора… Ну, от… А три місяці тому я вранці вийшла з дому без грошей, а огляділася тільки на розі вулиці Сантьє, коли вже попрощалася з батьком… Того дня мама доручила мені дещо купити… Я побігла за батьком… Але він проминув будинок «Куврер та Бельшас» і загубився в юрмі…