Замах на бродягу
- Автор: Сименон Жорж
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Замах на бродягу». Краткое содержание книги:
— Зачекайте… Я ненадовго.
Власне, він ще цього не знав, але спека зробила його якимсь ледачим. Ще б пак — адже більшість його колег та інспекторів прохолоджувалися зараз десь біля моря, а йому навіть не вдалося посидіти якусь днину в кабінеті! А він ще зранку на це настроївся.
Другий поверх. Анфілада темних кімнат, що чимось скидалися на ризницю.
— Я можу бачити пана Куврера?
— В особистій справі?
— Якнайособистішій.
— Даруйте, але пан Куврер помер п'ять років тому.
— А пан Бельшас?
— Пан Бельшас зараз у Нормандії… Якщо хочете, ви можете розмовляти з паном Мовром.
— А хто це?
— Довірена особа фірми. Він зараз у банку, але незабаром має повернутися…
— Скажіть, а пан Трамбле зараз на місці?
У відповідь співрозмовник вирячує очі.
— Даруйте, як ви сказали?
— Пан Трамбле… Моріс Трамбле…
— Уперше чую.
— Це ваш касир…
— У нашого касира прізвище Мажін… Гастон Мажін…
«Що далі в ліс, то більше дров», — подумав Мегре. Того дня йому не давали просвітку трафаретні фрази.
— Ви будете чекати на пана Мовра?
— Еге ж, доведеться.
Сидіти й нюхати нудотний запах галантереї та картонного клею. На щастя, це не тривало надто довго. Незабаром з'явився і сам пан Мовр, добродій років шістдесяти, одягнутий з голови до ніг у все чорне.
— Це ви хотіли зі мною говорити?
— Мегре, комісар карного розшуку.
Якщо він сподівався приголомшити пана Мовра, то даремно.
— Чим я завдячую…
— Якщо не помиляюся, у вас працює касиром месьє Трамбле?
— Він справді у нас працював, але досить давно… Стривайте, це було того року, як ми модернізували нашу філію в Камбре. Так… Сім років тому… Навіть трохи більше, бо він пішов од нас серед весни.
Пан Мовр поправив пенсне:
— Одне слово, вже сім років, як Трамбле у нас не служить.
— Відтоді ви його більше не бачили?
— Особисто я — ні разу.
— Ви були задоволені ним як службовцем?
— Цілком… Я знав його дуже добре, тому що він найнявся сюди лише на кілька років пізніше за мене… До своїх службових обов'язків він ставився надзвичайно сумлінно і шанував порядок… Пішов він од нас, пригадую, через якусь вельми поважну причину, додержуючись усіх формальностей… Здається, через сімейні обставини… Він мав намір поселитися у себе на батьківщині, в Оверні чи в Канталі — вже не пригадую…
— В його рахунках ви ніколи не виявляли недостачі?
Пан Мовр аж поточився, немов образили його особисто.
— Даруйте, месьє, але у нас таких речей не буває.
— А вам ніколи не доводилося чути, що у цього Трамбле була коханка або що він схильний до якихось пороків?
— Ні, добродію. Ніколи. І я переконаний, що цього з ним не могло статися.
І годі. То ж знайте, пане комісар карного розшуку, що навіть вам не все дозволено! Але Мегре не здавався.
— Дивно… Річ у тім, що протягом семи років, до вчорашнього дня включно, пан Трамбле щоранку йшов з дому до вашої. контори і щомісяця приносив жінці платню…
— Пробачте, але це неможливо!
Йому недвозначно показували на двері.
— Отже, він був зразковий службовець?
— Бездоганний службовець.
— І в його поведінці ви не помітили нічого такого…
— Ні, месьє, нічогісінько. Даруйте, але на мене чекають два гуртові покупці з провінції, і…
Уф! Ну й спекота! Майже як у квартирі на Де-Дам. Приємно було опинитися знову на вулиці, побачити своє таксі, водія, котрий уже встиг випити в сусідньому бістро скляночку мінеральної і повертався до машини, утираючи вуса.
— А куди зараз, пане Мегре?
Його знали в обличчя всі паризькі шофери, і це було по-своєму приємно.
— На вулицю Де-Дам, друзяко…
Так-так, виходить, сім років підряд цей самий Моріс Трамбле виходив у належний час із дому, поспішаючи на роботу, і сім років…
— Зупинишся десь по дорозі, я заскочу промочити горлянку…
Задля профілактики — перш ніж знову зустрітися з вдовою Трамбле та й усіма цими панами з прокуратури, які вже, певно, юрмляться в квартирі на вулиці Де-Дам.
«Так бідаків не…»
Та чи й справді він був такий бідак, цей нещасний Трамбле?
2. ВБИВЦЯ З ХВОРОЮ ПЕЧІНКОЮ ТА ЛЮБИТЕЛЬ КАНАРОК
Що з тобою, Мегре? Ти не спиш!
Вже давно минула третя година ночі, а Мегре все ще повертався в ліжку, весь упрілий, хоча було відчинено двоє вікон, які виходили на бульвар Рішар-Ленуар. Досі він ще не склепив очей. Кожного разу, коли дихання дружини ставало глибоким і рівним, він знову, проти волі, починав думати про свого бідака, як він тепер його називав.