Замах на бродягу
- Автор: Сименон Жорж
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Замах на бродягу». Краткое содержание книги:
Я подумала, що йому, певно, треба було купити сигарет чи ще щось… Я дуже поспішала… І я пішла до своєї крамниці… Вдень я вибрала вільну хвилинку і вирішила збігати до батька на роботу… Там мені відповіли, що він уже давно у них не служить…
— І увечері ви все йому розповіли?
— Ні… Але наступного дня я пішла за ним… Він попрямував у бік Сени. Дорогою вийшло так, що він обернувся й побачив мене… Тоді він сказав: «Тим краще…»
— Чому: «Тим краще»?
— Бо йому не подобалося, що я працюю продавщицею. Він пояснив мені, що йому вже давно хотілося забрати мене з крамниці… Він сказав, що влаштувався на іншу роботу, кращу за попередню, бо тепер йому не треба цілісінький день нудитися в чотирьох стінах… Тоді він і купив мені ці сережки… «Коли мати питатиме, звідки вони в тебе, скажи, що вони несправжні…»
— Ну, а потім?
— Я пішла з роботи, але мамі нічого не сказала. В дні платні батько давав мені гроші, які я раніше одержувала в крамниці. Іноді ми з ним зустрічалися в місті й ходили разом у кіно або до ботанічного саду…
— А ви не знаєте, що саме робив ваш батько протягом дня?
— Ні… Але я добре розуміла, чому він нічого не каже матері… Коли б він почав давати їй більше грошей, в домі нічого не змінилося б… Був би такий самий безлад… Це важко пояснити, та коли б ви в нас пожили, ви зрозуміли б… Мама непогана людина, але…
— Дякую, мадмуазель…
— Ви з нею будете про це говорити?
— Поки що не знаю… Скажіть, будь ласка, вам не доводилося бачити батька в товаристві якого іншого чоловіка?
— Ніколи.
— Він ніколи не давав вам ніяких адрес?
— Ми завжди зустрічалися де-небудь біля Сени, поблизу Нового моста або біля мосту Мистецтв…
— Останнє запитання: під час цих зустрічей він був одягнутий так само, як звичайно, тобто носив той самий одяг, що й удома, на вулиці Де-Дам?
— Одного разу, лише одного, тижнів зо два тому, він прийшов у сірому костюмі, якого я раніше на ньому не бачила, бо вдома він у ньому ніколи не з'являвся.
— Дякую вам… Певна річ, ви ні з ким про це не говорили?
— Ні з ким.
— А у вас часом немає дружка десь по сусідству?
— Клянусь вам…
Він був вдоволений, хоча підстав для цього не було: справа не тільки не з'ясовувалася, а, навпаки, дедалі більше заплутувалася. Можливо, він був радий, що інтуїція не підвела його і нічний здогад підтвердився? А може, причина була в тому, що він уже «захворів» своїм бідолахою Трамбле, котрий стільки років примудрявся водити за носа цю зловісно нудну Жюльєтту і приховувати від неї своє друге життя?
— Люка, впусти цього пана…
Теодор Жюсьом, продавець птахів з Луврської набережної в Парижі.
— Я прийшов у зв'язку з фотографією…
— Ви впізнали вбитого?
— Ще б пак, месьє. Він був одним із моїх найкращих клієнтів…
І от так відкрився ще один бік життя Моріса Трамбле. Не рідше, як раз на тиждень він заходив до крамнички Теодора Жюсьома і просиджував там цілі години, слухаючи спів птахів. Найбільше він кохався в канарках. Він купував їх більш як хто.
— Я продав йому принаймні три великий вольєри.
— Ви одвезли їх до нього додому?
— Ні, месьє… Він одвозив їх сам, у таксі.
— І ви не знали його адреси?
— Я не знав навіть його прізвища. Він просив називати його месьє Шарлем. Так усі його й звали, не тільки ми з жінкою, але й наші продавці. О, це був знавець, справжній знавець. Я ніколи не міг уторопати, чому він не показує своїх канарок на конкурсах. Деякі з них чудово співали і могли б завоювати не один приз, запевняю вас, це були б перші призи…
— Як на вашу думку, він був багатою людиною?
— Багатою? Ні, месьє… Він був забезпечений… В ньому не було помітно скнарості, але грошима він не розкидався…
— Одне слово, цілком порядна людина?
— Чудова людина і клієнт, яких у мене мало…
— Він ніколи не приходив до вас з кимось іншим?
— Ніколи…