Замах на бродягу
- Автор: Сименон Жорж
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Замах на бродягу». Краткое содержание книги:
Все здавалося невиразним, все розпливалося, як у маренні. І Мегре знову й знову повертався до вихідного пункту. Квартира на вулиці Де-Дам. Пів на дев'яту ранку. Моріс Трамбле вже кінчає одягатися. Тут же, поруч, нудна пані Трамбле — тепер Мегре знав, що її звати Жюльєтта, важко було вигадати ім'я, що пасувало б їй менше, — отже, поруч нудна Жюльєтта в бігуді, з поглядом великомучениці, силкується вгамувати галасливих дітей, внаслідок чого гвалт стає ще нестерпнішим.
«Він страх не любив галасу, пане комісар». Чому саме ця деталь вразила Мегре якнайдужче з усього, що він почув? Чому вона так настирливо спливала в пам'яті зараз, у напівсонному забутті? Не терпіти галасу — і мешкати на вулиці Де-Дам, людній, тісній, поряд із базаром, та ще й з п'ятьма дітьми, які тільки те й роблять, що сваряться одне з одним, і з цією Жюльєттою, котра не знає, як їх угамувати…
«Він одягається, гаразд… Голиться — через день, це сказала Жюльєтта… Випиває чашку кави і з'їдає два рогалики… Виходить на вулицю, прямує до бульвару Батіньоль і на станції Вільє сідає в метро…»
Майже всю другу половину дня, після відвідин фірми «Куврер та Бельшас», Мегре просидів у себе в кабінеті, поринувши у поточні справи. В цей час вечірні газети, на прохання поліції, вже друкували на перших шпальтах портрети Моріса Трамбле.
А бригадир Люка тим часом подався до готелю «Ексельсіор», прихопивши з собою фотографії всіх рецидивістів та карних злочинців, чия зовнішність хоч трохи пасувала під опис прикмет уявного Жозефа Дамбуа, точніше кажучи — вбивці.
Розглядаючи фотографії, хазяїн готелю, виходець із Оверні, заперечливо хитав головою:
— Щоправда, я його мало бачив, але, по-своєму, він не того поля ягода…
Бригадирові не раз уривався терпець, поки він нарешті з'ясував: хазяїн хотів сказати, що пожилець з пневматичною гвинтівкою був зовсім не схожий на злочинця, зовні він виглядав цілком безневинно й сумирно.
— Коли він прийшов і попросив номер на тиждень, я подумав, що це якийсь нічний сторож…
Людина непримітної зовнішності. Середнього віку. Та мало хто його бачив, бо він повертався до себе тільки на ніч, а вранці ішов геть.
— А в нього були з собою якісь речі?
— Невеличка валізка, знаєте, як ото у спортсменів… Футболісти носять у таких свої бутси.
Вусатий.
Хазяїн казав, що вуса руді. Нічний швейцар запевняв, що шпакуваті. Правда, він бачив їх при іншому освітленні.
— І весь він якийсь… ну, не те щоб брудний, а потертий… Я звелів йому платити за тиждень вперед. Портмоне у нього було теж пошарпане, а грошей, як кіт наплакав…
Свідчення покоївки з п'ятого поверху:
— Я його ні разу не бачила, бо прибирала його номер пізно вранці, після сорок другого та сорок третього… Та можете мені повірити: здалеку було видно, що живе старий парубок…
Люка перевернув догори дном усю кімнату, не проминувши жодної речі, метр за метром, На подушці він знайшов три волосинки: дві з голови, одна з вусів. Знайшов на емальованому туалеті майже порожній флакончик з-під одеколону, а на каміні — старого гребінця, в якому бракувало половини зубців.
От і все. Вельми скромні трофеї. І однак в лабораторії спромоглися дещо з'ясувати. На думку експертів, що протягом кількох годин досліджували гребінець та волосся, злочинцеві було від сорока шести до сорока восьми років. Він був рудий, але вже починав сивіти й лисіти. Вдачу мав флегматичну і мав хвору печінку.
Однак не про те міркував Мегре, повертаючись у своєму ліжку. Він думав про вбитого.
«Він одягається, снідає, бере капелюх і виходить на вулицю… Він іде до метро на бульварі Батіньоль…»
Та, звичайно, зовсім не для того, щоб їхати на вулицю Сантьє, до контори фірми «Куврер та Бельшас», де вже сім років жодна жива душа його не бачила, а кудись в зовсім інше місце…
Чому Мегре гадав, що в той час, коли Трамбле ще служив у «Куврера та Бельшаса», йому зручно було їздити в метро? Дуже просто. Лінія Порт-де-Шампре — Пре-Сен-Жерве пряма, без пересадок. Трамбле досить було зійти на станції Сантьє.
І тут Мегре пригадав, що дочка Трамбле, Франсіна, яку він бачив сьогодні мигцем і не встиг навіть до ладу роздивитися, вже близько року працює в крамниці стандартних цін на вулиці Реомюра. Вулиця Реомюра іде під прямим кутом до вулиці Сантьє. Це на тій же самій лінії метро.
— Ти не спиш? — запитала пані Мегре.
— Мені треба з'ясувати одну річ, — одповів він, — можливо, ти знаєш… Очевидно, всі крамниці стандартних ціп належать одному й тому ж трестові і працюють за єдиним розкладом. Ти ж якось ходила до такої крамниці на авеню Республіки…