Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України

5. Із правила про обов’язок особи, що завдала майнової шкоди, відшкодувати її за умови неправомірності рішення, дії чи бездіяльності цієї особи, непрямо випливає і висновком від протилежного виявляється правовий припис, відповідно до якого шкода, завдана правомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, не відшкодовується. Виникає, однак, запитання про те, коли ж вони можуть бути визнані правомірними, якщо є загальна заборона порушувати цивільні права осіб. Заборона порушувати цивільні права осіб як загальне правило не може застосовуватись всупереч спеціальним законодавчим правилам, які дають дозвіл на завдання шкоди. Дозвіл на завдання майнової шкоди випливає із ст. 19 і 1169 ЦК, що визнають за особою право на самозахист та звільняють від обов’язку відшкодувати шкоду, завдану при здійсненні права на самозахист. Із ст. 1170 ЦК випливає право Верховної Ради на прийняття закону, що припиняє право власності на майно (воно може бути здійснене з дотриманням вимог частини п’ятої ст. 41 Конституції). Є і інші правила, що допускають здійснення дій, які урешті-решт завдають майнової шкоди особам. Ідеться, зокрема, про право відповідних органів і посадових осіб безперешкодно використовувати транспорті засоби, що належать юридичним і фізичним особам (п. 26 ст. 11 Закону «Про міліцію» [37]; п. 6 ст. 25 Закону «Про Службу безпеки України» [48]), про обмеження діяльності, в тому числі підприємницької особи як реакція на допущене нею порушення або і за відсутності порушення тощо.

6. Формулювання «шкода, завдана майну...» може бути задовільно інтерпретоване, якщо врахувати визначення майна, що наводиться в ст. 190 ЦК («Майном як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки»). Важче піддається інтерпретації термін «майнова шкода, завдана... особистим немайновим правам...». На перший погляд це формулювання взагалі є нонсенсом, бо «особисті немайнові права... не мають економічного змісту» (ч. 2 ст. 269 ЦК). Це перше враження, очевидно, є правильним. І все ж суб’єкт, що здійснює тлумачення акта законодавства, повинен максимальною мірою прагнути зрозуміти думку правотворчого органу. Для цього слід порівняти ч. 1 ст. 1166 ЦК зі ст. 1162 ЦК. В обох цих законодавчих положеннях ідеться про «шкоду, завдану майну...». Поряд з цим у ст. 1162 ЦК йдеться про «шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи», а в ч. 1 ст. 1166 ЦК — про «майнову шкоду, завдану... особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи». Ці два формулювання значною мірою співпадають. Тому наведене формулювання ч. 1 ст. 1166 ЦК може бути інтерпретоване, зокрема, як майнова шкода, завдана порушенням таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на здоров’я, що випливають із ст. 3 Конституції України. Доцільно було б також врахувати, що в ч. 2 ст. 721 ЦК також йдеться про «шкоду, завдану майну» і «шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю». Разом з тим помітно, що із двох наведених вище формулювань формулювання ч. 1 ст. 1166 ЦК за змістом є значно ширшим, бо воно стосується порушення будь-яких особистих немайнових прав (а не тільки права на життя та здоров’я) і не тільки фізичної, а й юридичної особи. Але практичне значення формулювання «майнова шкода, завдана... особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи» не слід переоцінювати, бо тут йдеться про майнову шкоду, тобто шкоду, завдану майну через порушення особистих немайнових прав. Урешті слід визнати, що формулюванням «шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи» охоплюється і те явище, яке визначається в ч. 1 ст. 1166 ЦК як «майнова шкода, завдана... особистим немайновим правам...».