Слідопит, або Суходільне море
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Серия: Пенталогія про Шкіряну Панчоху #3
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Переводчик: Ілько Корунець
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Слідопит, або Суходільне море». Краткое содержание книги:
— Бог з вами, що ви, добродію Кепе! Про них не те що хтось десь щось знає, а ніхто і ніде нічого не знає. Перед ними розводять руками навіть найдосвідченіші моряки Онтаріо, а ми навіть назв їхніх не знаємо. Більшість із них взагалі ніколи не мали назв, мов ті немовлята, що нехрещені повмирали.
— А ти що, може, католик? — суворо запитав його сержант.
— Ні, сер, я собі байдужник щодо віри і ніколи не чіпаю того, що мене особисто не зачіпає.
— Гм! Байдужник! Либонь, ще якась нова секта, котрих тут стільки позаводилося! — невдоволено буркнув Дангем, дід якого був квакером[88], батько — пресвітеріанцем[89], а він сам, вступивши до армії, пристав до англіканської церкви[90].
— Гаразд, Джеку,— знову продовжував Кеп,— тебе ж, здається, звуть Джек?
— Ні, сер, я звуся Роберт.
— Ах, так, Роберт... Але то майже те саме, що й Джек чи Боб... Не вельми яка різниця. Так от, Бобе, там, куди ми пливемо, правда ж, гарна якірна стоянка?
— Бог з вами, що ви, сер! Мені про неї відомо не більше, ніж якому-небудь індіянинові з племені могауків а чи першому-ліпшому воякові з п’ятдесят п’ятого полку.
— А хіба ви там ніколи не ставали на якір?
— Ніколи, сер. Капітан Прісна Вода завжди пристає прямо до берега.
— Але, підпливаючи до міста, ви, як і годиться, змазуєте лот салом, перш ніж опустити його на дно[91]?
— Пхе, яке там сало і яке там місто! Бог з вами, добродію Кепе, там міста не більше, ніж у вас на підборідді, а сала — в половину менше.
Сержант понуро скривився на цей жарт, проте його шуряк цього не помітив.
— Як! Нема ні дзвіниці, ні маяка, ні фортеці?! Ну, а принаймні залога, як це у вас називається, там таки є?
— Запитайте краще сержанта Дангема, сер, якщо хочете знати. Вся тамтешня залога — у нас на борту «Вітрогона».
— Ну, а якою протокою, по-твоєму, Бобе, туди найкраще зайти — тією, що ви заходили востаннє... чи... чи... може, тією, другою?..
— Не скажу, сер: я там ніяких проток не знаю.
— Ти що, брат, мабуть, спиш за стерном, га?
— Не за стерном, сер, а внизу, на своїй койці. Прісна Вода завжди посилає нас униз — і солдатів, і всіх, окрім одного лоцмана; ми взагалі не знаємо туди дороги, так, ніби ніколи там і не бували. Він кожен раз так робить, підходячи до островів і відходячи від них; отож хоч убийте, я нічогісінько не знаю ні про протоку, ні про те, якого курсу держатися, підходячи до островів. Окрім Джаспера та лоцмана, цього ніхто більше не знає.
— Ось тобі й ще одна обставина, сержанте,— промовив Кеп, відводячи свого шуряка вбік.— Тут, здається, і вивудити щось нема з кого, бо тільки візьмешся за вудку, як витягнеш саме невігластво. Як же мені тепер у дідька втрапити до того острова?
— Що й казати, шуряче, легше поставити таке запитання, ніж відповісти, па нього. А не можна це якось вирахувати за законами мореплавської науки? Я, чомусь гадав, що для вас, мореплавців солоних вод, вирішити таку дрібницю взагалі нічого не варт. Мені не раз доводилося читати, як вони відкривали нові острови.
— То все так, шуряче, то все так, однак це відкриття було б найбільшим з усіх, тому що ми відкрили б не просто один острів, а один серед тисячі! Я гадаю, що навіть з моїми старечими очима я все-таки, мабуть, знайшов би зараз на палубі голку, проте я більш ніж сумніваюся, щоб я знайшов її в стіжку сіна.
— Але ж тутешні матроси якимось чином уміють знаходити місце, яке їм треба.
— Якщо я тебе правильно зрозумів, сержанте, то місце розміщення цього поста чи блокгауза тримається під великим секретом?
— Це так; і вживаються усі запобіжні заходи, щоб ворог, бува, не пронюхав, де він міститься.
— І ти ще сподіваєшся, щоб я, людина, яка вперше в житті на цьому озері, міг тобі відшукати його без карти, точного курсу, без даних про відстань, довготу, широту, без лота і навіть — сто чортів йому в пельку — без сала! Дозволь тебе запитати тоді, чи не гадаєш ти часом, що мореплавець водить кораблі за нюхом, наче Слідопитів хорт?
— Ну а все-таки, шуряче, може, якось можна випитати щось у цього хлопця за стерном? Мені чомусь здається, що він не такий уже невіглас, за якого хоче себе видати.
— Гм! То це скидається на ще одну обставину. Вся справа так наповнюється обставинами, що вже не знаєш, на яку ступити і де шукати істини. Але чекай, зараз ми побачимо, що все-таки знає цей молодик.
Кеп із сержантом знову підійшли до стернового, і старий моряк наново почав свої випитування.
— Слухай-но, друже, ти часом не знаєш, на якій широті й довготі лежить цей острів?
— На чому ви сказали, сер?
— Повторюю: на якій широті та на якій довготі або хоч одне з двох, абсолютно байдуже що; мені вже просто цікаво, чого навчають матросів на цій сажавці.